Сидить в квартирі порожній,
В тишині не порушній
Парубок юний, молодий,
На вигляд змучений,
Згадує який же був дурний,
Як дівчину прекрасну покохав,
Як рідною душою її назвав,
І як у перше в житті її поцілував.
А вона вже не пам'ятає,
І нічого не знає,
Про них двох більше не згадує.
Хоч вже не ті люди вони,
Між ними різні полюси,
Та часові пояси,
Кохання в ньому ще лунає,
Із сердця ніяк не зникає
Та очі її не забуває.
Спогади як ураган вривались,
Залізна воля й витримка зламались,
Емоції розбушувались.
Розриває з середини тиша,
Душа кричала і ревіла,
Наружу вирватись хотіла,
Звільнитися від болю,
Знайти іншу долю,
Та сердце дано потрапило в неволю...

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись