коли на небі зникла перша зірка
і прмінь землю вперше обійняв,
ти відчинив в кімнаті своїй вікна
беззахисний від долі різких вправ

коои в полуень зтось тебе спитає
\"чого ти хмурий, що не так, скажи\"
ти розгубишся що хтось впізнає
в твоїх очах краплину самоти

тоді з вечірнім вітром зрине спогад
про юність твою і оте дівча
що кинувши на тебе вперше погляд
розбурхало цікавість що спала

відтоді ти втрачав щодень свій спокій
пройшов вже час і так змінився ти
але чому, чому крізь стільки років
згадалась мить в яку ти втратив сни

любив її ти довго та духмяно
втрачав від неї голову і сон
а її очі каро-полум\'яні
тебе тихенько повели в полон

пройшов вже час, та чом крізь цілі роки
тобі мов вперше закрутився світ
ти за спиною чув ті ж самі кроки
той подих, тих же мрій політ

ти обернувся, не впізнавши спершу
оту, що так п\'янила юну кров
вона всміхнулась, було пів-на-першу
так і пішла собі, прокинувши в тобі любов.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись