Прости мене за те, що із дитинства
Ніяк Тобі освідчитись не міг…
Мені здавалось – Ти шукала принца…
То ж я слова Любові приберіг…
Життя летіло… клекотало здуру
Та скільки пам’ятаю я себе :
У кожній стрічній я шукав Лауру*
І в кожній юнці бачив лиш Тебе….
Роки летіли з іншого сторіччя
У нове … їх думками замело…
Життя нас розкидало по узбіччям
А потім несподівано звело….
Напровесні зустрів Тебе… у квітні….
Це був казковий мелодійний сон….
Але , нажаль, ми в ньому не самітні
І це для наших душ - Армагеддон.
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Прости мене… нема у світі принців,
Якщо ж і є – в них серце з кришталю…
Шкода , що у далекому дитинстві
Я не признався, що Тебе люблю…
Поділитися
Коментарі
*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись