Не вірити і не чекати,
Не допускати своїх сліз,
Тебе у серце не впускати -
Оце і є ввесь мій девіз…

Слова собі ці повторяю
Я і щоночі і щодня,
Серце своє не відкриваю,
Бо всі твої слова – вода.

Тобі я мило посміхаюсь,
Дивлюся в очі ніжно я,
Коли цілуєш й обіймаєш,
Поводжусь, мов закохана …

А ти вже підкорив, вважаєш,
Став моїм світом і життям…
Радієш і не помічаєш,
Що просто граюсь зараз я…

Усі слова, всі поцілунки,
Всі обіцянки – лиш вода…
Це просто дивні візерунки,
А от душа моя пуста…

У ній давно немає болю,
Нема розчарувань і втіх…
І не зламають мою волю
Твої зізнання аж до сліз…

Багато слів красивих чула,
Багато квітів і зірок,
Та все-таки ще не забула,
Що всі ці речі лиш пісок…

Подує вітер – пісок зникне,
Розвіється, неначе дим…
А я давно вже жити звикла
Лише для себе і ні з ким…

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись