МАРЕВО В ТУМАНІ

Рими лізуть у голову, й годі,
І не можу нічого зробити.
Я пишу, замість щось у городі
Прополоти чи квіти полити.

Як чарує привабливість ночі.
Місяць в небі всміхається. Тиша.
Спати хочу. Злипаються очі,
А рука у блокноті щось пише.

Я про тебе пишу. Та навіщо?
Заблукав ти в якомусь тумані,
І тебе не побачу я більше,
І себе більше я не обманю.

Ти кохав мене палко і сильно,
Так шалено, нібито востаннє.
Та чомусь потім в мареві дивнім
Заблукав ти, в якомусь тумані.

Ти поклич, як біда, дуже прошу.
Ти поклич серед ночі чи рано.
Я пройду крізь сніги і порошу,
Прибіжу крізь дощі і тумани.

Може, сонце туман той розтопить.
Може, місяць освітить дорогу.
Може, знайду тебе ненароком
І забуду печаль і тривогу.

Я прийду. Та адреси не знаю.
Бо ж ти – марево десь у тумані.
Я себе від тебе відлучаю.
І себе більше я не обманю.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись