Я пишу тобі вірш, хоч клялася - не буду.
Я і так забагато тобі віддала,
Я так довго боялася, що скажуть люди,
Що не знаю: чи тліла, чи й справді жила.

А тепер мені легко: я вільна, мов вітер,
І по венах у мене мистецтво тече.
Трохи плакала... Байдуже, вітер все витер,
І олівчик в руці обернувся мечем.

Виявляється, сильна, хоч дещо наївна.
І не здамся так просто, образ не прощу,
Я - гроза весняна, я - могутня стихія,
Не підходь, бо дощами тебе пригощу.

Щоб знайти в собі силу, упевненість, спокій
Треба стати на хвилю хоча би слабким,
Коли сонце раптово зірветься за обрій,
Не боятись, а просто стрибнути за ним.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись