Лапатий сніг засипав ненароком
Все навкруги – і станцію, і дім…
Ти по подвір’ю йдеш рипучим кроком,
З рум’янцем на обличчі… на блідім…

Сніжинки тануть на пухнастих віях,
Та ж посмішка блукає на вустах…
Лиш діти… ті, що народились в мріях…
Десь заблукали в неосяжних снах…

Якби ж вернути можна було диво,
Дитинства кольорові милі сни…
І бачити Тебе завжди щасливу…
Й все розпочати з першої весни.

Дивитись кожен день у ніжні очі,
І любуватись на твою Красу…
Тобою милуватися щоночі
І пити ніжну з твоїх вуст росу…

Нажаль, нема повернення в минуле…
Воно – омана юного життя…
Літа у Осінь швидко повернули…
Відгомоніли, мов серцебиття…

І щось до горла тупо підступає
І на душі щемить незносний біль…
І, мов відлуння ніжне долинає
Мелодія нездійснених весіль….

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись