І знов не дочекаючись весни
Я відлечу у власну осінь.
Під наконечником отруйної стріли
Душа на самоті лишитись просить.
І знов проклявши своє его
Я слізно опущусь на листя.
Пожовклим воно падає із неба,
Ледь стукаюче серце прошу: "Зупинися".
І знов не зупинившись вчасно
Я поринаю в тиху самоту.
За п'ять секунд вогонь життя погасне,
Ніщо вже не освітить темноту.
І знов шукаючи промінчик світла
Я немічний впаду без сил.
Понюхаю в останнє штучні квіти,
Оселюсь в спокої, серед могил.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись