Колись давно на землі у нас,
Жив чоловік на ім'я – Тарас.
Дав він великий дар
Зветься -”Кобзар”.
У котре дивуюсь, гортаючи книжку,
Вдивляючись в очі самої душі.
О мово рідна, ти – моя!
Це небо, сонце і земля,
Це неньчина пісня колискова,
Зоря прекрасна світанкова.
Не помиливсь, Тарасе, ти,
Тож слався на віки!
“Без мови в світі нас нема” –
Безсмертні ці твої слова.
Минають роки і століття.
Так невблаганно лине час.
І перейшло те лихоліття,
Що пережив колись Тарас.
В дитинстві сиротою став,
Талант з роками розквітав,
В майбутньому просив він долі,
Хотів для України волі.
І його ім’я — незгасне, 
Світлий образ — неповторний.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись