Ти кажеш, докори сумління
Щемкого болю завдають…
Що спогади гріхопадіння
Ночами спати не дають…

Ти кажеш, ніби серед ночі,
Десь у безмежних небесах,
Ти зазираєш в карі очі
І відчуваєш на вустах

Терпкий безмірно присмак м’яти
В польотах нездійсненних мрій,
Де хочеться на всю кричати,
Що я давно уже не твій…

А вранці, стомлена із ночі,
Ти вийдеш сонна на балкон…
І лиш мутні позаду очі
Кричатимуть про твій полон…

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись