Можливо дійсно я Тебе придумав,
Створив Твою оманливу красу…
Якщо ж зіткав і справді в своїх думах –
Через життєві бурі й пронесу.

У кожного із наc своя дорога…
За нас в церквах читатимуть Псалтир.
Ми з трепетом молитимемо Бога,
Щоб Він вказав дорогу в монастир.

Де завжди тиха радість і святиня…
Де вічне все і навіть тлінний прах…
Ти будеш скромна й тиха господиня,
А я – забутий немічний монах…

Розбещений любовною жагою
Я буду вічно згадувать Тебе…
Й дивитимусь в омріяне Тобою
Прекрасне небо – чисте й голубе…

Келійна тиша… у куточку кружка…
І погляд в небуття – у просфору…
І ранішня заплакана подушка
Не розповість нікому про журбу…

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись