Вовчиця
Вздовж лісосмуги, за узбіччя
Пронісся чорний всюдихід
Залишаючи відбитки на болоті від коліс,
І регіт п’яних мужиків котився через ліс.
Здійнялася у небо птаха
Злякавшись реву двигуна.
А потім все затихло,
Коли з’явилася вона:
Неначе пес – та мчала грізно
Гострі виставивши ікла
І шерсть дибки, в очах іскриться
Годованців своїх наздоганяє поранена вовчиця.
Завила моторошно, зупинилась
Невзмозі далі бігти
З стегна ще дужче рана закровила
Вовчиця загарчала й знов завила.
Розлючена ж звірюка, так?!
Чи може бідна мати?
Одне дитя безжально вбите,
Інші в зоопарк, за грати.
І кружляє серед степу, на узліссі,
Тиняється як тіло без душі
Виє чорна тінь від розпачу та болі
Облизуючи мертве дитинча, оплакуючи долю.
Скаже хтось: «Подумаєш вовчиця –
Звір жахливий!»
А серце в тих, хто забирає в матері дітей
Невже ласкавіше за звіра?
Нехай вовчиця
Навіть і коли звірюка,
Та грізний лев
І то не зробить як тварюка.
Можна мати янгольське обличчя
Ми мастаки носити маски,
Але так любити як вовки уміють
Не кожний з нас зуміє.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись