ДИТИНСТВА МОГО ДЖЕРЕЛО

Шепочуть липи, тихе надвечір’я
Торкнуло віти голубим крилом.
Візьму я сина, вийду на подвір’я,
Поки не обгорнуло землю сном.

Зійду стежиною у яр, в низину,
Поки ще сонце зовсім не лягло.
Знайду струмок, тоненький, як лозина,-
Дитинства мого світле джерело.

Воно таке співуче і мрійливе,
І бризкає краплинами води.
Здається, справжнє дзюркотливе диво
Виглядує з-під кореня верби.

Помию сину ручки, дам напиться,
Хай набереться сили від землі.
То ж сік землі – прозора та водиця,
Народжена в невідомій імлі.

Хай потече вода із мого краю
У річку, потім – в море, в далину.
Любитиму я вічно, знаю, знаю,
Землі і молодість, і сивину.

Бо ця вода, що весело іскриться, -
То, мабуть, вічності нечутний плин.
Колись зросте і стане, як годиться,
Дорослим, дужим мій маленький син.

А цей струмок, він буде, як дзвіночок,
І через двадцять літ все ж так співать,
Свій древній буде танцювать таночок

І сина мого сина напувать.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись