О лицарю незвіданих доріг!
Під яким стягом став ти мандрувати,
Під чиїм дахом став ти ночувати,
Що навіть сонце клониться до твоїх ніг?!
Скажи куди тепер свій держиш шлях
Через знемогу,біль,поневіряння?
Які тобою знов керують сподівання,
І дощ який с тобою ходить по дахах?
Тобі кричали: "Годі,зупинись"
"Чи не стомився, хочеш відпочити?"
А ти ішов не боючись грози і вітру,
Палкого сонця й бурь не боючись.
Що ти з собою взяв в дорогу,
Чи легким видався тобі цей шлях?
Чи ти хапаєш своє щастя по верхах,
А чи отримав сповна,до знемоги 

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись