Ти можеш звісно піти, ніщо вже тебе не втримає
Вже спалені вщент застарілі мости, та й чи справді були вони ніхто це не знає
Ти можеш знищити всі мої листи, це єдине що нагадує про наше кохання
В них мої почуття, як зараз модно казати, пости
Ну і звісно зізнання, зізнання, зізнання

Ніхто більше не стане тобі на шляху
Тільки вітер обійме тебе ніжно за плечі
Невідчується біль, та й не буде гріху
Більше не буде погоні, як не буде і втечі

Ти можеш летіти з журавлиним ключем
Піддаючись на гвалт від пташиного крику
Змиє слід твій природа прохолодним дощем
Але я пам'ятатиму, вродливу та дику

Пам'ятатиму погляд з під примружених вій
Як світилися ніжністю закохані очі
Як кипіло життя, цілий вихор подій
І знову ті очі, замріяні очі

Зупинись на хвилинку чи на мить озирнись
Може й справді ми бачимось із тобою востаннє
Пригадай лиш ту мить як наші губи сплелись
Як це було давно, дивовижне кохання

Не потрібно нам було докучливих слів
Ми жили лише мрією і були ми собою
Ми єдина частинка із двух різних полюсів
Без яких вже не жить бо не буде покою

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись