Світив місяць через сито,
Розділивши тиху ніч.
Сумне, те жовте світло,
Що лягає на весь світ.

Хто не спить, того торкнеться,
Навіє в душу ту іскру.
А та душа не знаючи спіткнеться,
Об запалену свічу.

Зрозумівши піднімається,
Що химерою запалена душа.
Тепер вона на волю рветься,
Та для її, волі вже нема.

В сум'ятті стогне, наче звір,
Що не давно втратив волю.
Хтось підкаже: - В це не вір!
Твій сон створив таку недолю.

Підірвавшись від такого,
Сухого страху вода невтамує.
А місяць світить собі, через сито,
Тай жовте світло малює.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись