Запізнюючись на свій потяг, ти забуваєш
Про свої хвилини, про свій час
Нібито ти думаєш що колись згадаєш
Але доля більше не вибере нас.
Коли ти згадуєш останній момент
Все припиняється, чути лиш мелодії звук
Все мовчить, і лиш буває час натхення
Час якого не торкнешся, не відчуєш рук
З'явиться лише бажання.
Та коли ти засинаєш в обіймах подушки
У тьму весь світ ховається
Більше нічого не хочеш, лиш шум
Тих снів що збуваються.

Юлія Мартин

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись