На дворі дощ ... Чи то він плаче чи сміється
Не можу розгадати ,що він шепотить.
Напевно , плаче ,бо не може зупинитись ,
А так буває , як душа моя болить.
Так би хотілось з ним поговорити ,
Довірити всі болі і жалі ,
І ми би поплакали у двох , як діти...
Згадали б сонячні і теплі літа дні.
Згадали би дитинство - щире і наївне ,
Як бігали удвох босоніж по траві ,
Чекали , що закінчиться холодна осінь
І рахували б знову в небі журавлів.
І я розказую йому про все на світі ,
Гуляємо удвох по росяних стежках ,
А крапельки біжать по мокрому волоссі ,
І сльози котяться гарячі ро щоках.
Згадали ми і про розбиті мрії ,
І про того , хто дарував колись любов ,
І що тепер лишились втрачені надії ,
Та в жилах досі ще не охолола кров.
І час летів , а ми все говорили ,
Дощ сумував за літом ,а я разом із ним ,
І так яскраво нам зіркм світили ,
І все здавалося таким постим.
Враз дощ пройшов ... З'явились нові мрії ,
З-за хмари сонце світить
Надворі осінь золота
З дощем минули втрачені надії ,
Він ще прийде поплакати ,
та вже не у моє життя...

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись