ВИШНЕВИЙ вірш. ТРАВЕНЬ.

Наді мною глибоке й далеке
Синє небо, прозоре й несправжнє.
Та застигли у ньому лелеки –
Незворушні, великі й поважні.

Тільки ми – небо, я і лелеки,
Ще – трава та ще – сонце вогненне.
Аж повітря дрижало від спеки
Та кидало жарини на мене.

Так приємно той спекотний згусток
Обпікав мою ніжную шкіру,
Вишні вихором білих пелюсток
Холодили оголене тіло.

Я – сама, ти – на іншій планеті.
Що з тобою, я й гадки не маю.
І шукати не буду, далебі,
Все забуду, тебе не згадаю.

Не згадаю під вітами вишень,
Ти - в пустели, чи, може, десь в тундрі.
Так, забуду навік. Чи на тиждень.
А можливо, ... лише на секунду.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись