О стіни! Що розкинулось за вами?
Безмежний простір вітру і трави?
Не відчинити нам хиткої брами,
Не стишити повчання голови...

Та як же серце?! Серцю не начхати
На власні мрії, сни дитячих літ!
Чи так важливі кришталеві ґрати,
Коли за ними — неосяжний світ?

Коли за ними — небеса і море,
Таке, що грає блиском на воді,
І пінить хвилі, і скликає зорі,
Казки шепоче — давні й молоді...

О стіни! Ну навіщо я вам здався,
Слабкий в душі і в вірності руки?
Дозвольте же мрійливому невдасі
Зустріти велич! Простори! Віки!

Заходить сонце... Закриваю очі.
Цей день, немов жарина, догорів.
Я сплю, і бачу море серед ночі,
І шепіт
всіх
загублених

часів.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись