СПІВАЛА ІВОЛГА

Співала іволга на липі на бульварі,
Щось воркувала горлиця вгорі.
І небо плакало крізь хмари рвані.
Весна хазяйнувала у дворі.

А в хаті батько не радів уперше
Своїй весні, своїй землі в цвіту.
- Мені вже, дочко, стало трохи легше,
Я скоро в вічність спочивать піду.

Я цілувала вже безсилі руки,
Благала Господа про прощення гріхів.
Я серцем зменшити хотіла муки,
Та все пішло вже так, як Бог велів.

І він сказав: - Не плач, моє дитятко,
Піду туди, де болі вже нема.
А я не знала, я не мала гадки,
Що навесні прийде до нас зима.

І він сказав: - Там гарно, там спокійно,
Там у кущах співають солов”ї.
Моя душа там жити буде вільно,
Страждання там закінчаться мої.

Печальні очі батька рвали душу.
Та цвів нестерпно біло – пінний сад.
Я плакала – я щось зробити мушу!
Та він пішов. Й не повернувсь назад.

Пішов в останню подорож далеку,
З якої вже немає вороття.
Стріпнувшись, як наляканий лелека,
За мить якусь пройшло його життя.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись