По тріщинах небес пішли удари грому,
До спраглої самотністю землі.
Стартують мрії з тихого аеродрому,
Покинувши протоптані щаблі.
І заклик жити розтинає тишу
І я з колін спинаюсь догори.
І вітер змін уже колише душу,
Дивись в своїх тривогах не згори!
Я ще навчусь щаслива бути,
Свої печалі я тобі прощу.
І всі незгоди дам забути,
І руки стомлено не опущу.
Безглузда ця війна уже втомила,
Складемо зброю, зложим крила,
Підпишем мир, достатньо ран,
Нехай любові змиє океан.
Чи дійсність це була чи просто сон,
Свободою просочений озон...

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись