Стає, з роками, все коротшим вечір
Й все менш озорим простір сподівань...
Чим більше вік кладе років на плечі,
Тим вужче коло наших спілкувань.

Десь друзі розчинилися у часі,
Згубилися у просторі років...
Тьмяніє срібло на іконостасі
У сонмі запорошених віків...

Роки-роки, політ ваш не спинити...
Не повернути юних почуттів.
Й польоти мрій, на жаль, не відновити
На згарищі зруйнованих мостів.

Життя - то вічний вир гріхопадіння...
Не встигнеш припіднятися з колін,
Червиві люди з чорним піднебінням,
Мерзенне щось сичать нам навздогін.

Втім, набридають сварки-колотнечі
Й не хочеться нікчемних виправдань...
Чим більше вік років кладе на плечі,
Тим вужче коло наших спілкувань.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись