Для нього немає покарання в Корані, а твій відчай не опише Біблія,
Цю історію знають лиш двоє осіб
І сміливість на боці од тіла босих,
Бо справи там кепські, пам'ятаєте розмови з вином, гіркість, та майстерність місії,
Проблеми котяться... Почуття не здаються... Живіт зводить, як кислота в соромі,
Що жалиться, кусає, і болем димить,
Ти ж бачила у нього, що гордість на мить
Тьмяніла, чорніла, динамітом зривалась, немов доля та й стукає босими
Ногами, тебе не ґвалтувала собою, це він змусив, щоб у тебе в почесті
Не зникала та гіркість, той відчай з лиця,
Що в останній дилемі вбиває бійця,
Та правда... Не кажи: «Пам'ятаєш», бо вітер його зникне, а чи знаєш, що можеш ти?
Напевно, все ж треба відчувати... проблеми... Як жаль, правда, що не тілом... долею,
Чи то розум тьмяніє у тебе, дитя,
Ґвалтує душевно, мовчання... Виття...
Не кажи, що з болем понукаєш і серце, дитя, відчай — то ридання хвилею,
І хвиля велика, як цунамі японське... З вином візьме в алкогольне, як матриця,
Ти бігала від нього, скажено у дим,
А від правди тікати, то більше між тим,
Ніж тужно вдихати цей болючий і дивний вогонь, вітер не вщухає, вжалишся,
І будеш у плачі згадувати, що доля сидить, каже, де не варто з гордістю
Заграватись... Бо тіло гаряче — вогонь,
Ти не бійся, тримають... У теплих долонь...
Для нього та й знайдуть покарання в Корані, а твій відчай із тим болем скориться...

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись