Іду по бруківці і спотикаюсь
Ніколи не думав, що це полюблю.
Дощі,вузькі вулиці, леви в задумі
Так глибоко в’їлись у душу мені.

Пройшло не так мало, але й небагато…
Ну скільки ж там часу…ніяк не збагну
Одне знаю точно- достатньо для щастя
Яке відчуваю я тільки отут.

Вечірні вогні, задуманий погляд…
Шалено розграфлена картина життя
І головне в ній- єдина клітина,
Яка доставляє вагони тепла.

Кохання знайти не так вже і просто
Хоча ти вже знаєш, що прийде саме
Лишається думати тільки про місто,
Яке не покине тебе й збереже.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись