***
Здається щось та й проморгали
Ми у далекому дитинстві…
Роки спокійно пробігали,
Залишивши казки барвисті…

Сміялись радісні обличчя
У чистоті юнацьких бачень…
Вони і до сьогодні кличуть
Нас до нездійснених побачень.

Де-сльози радості блистіли,
Де-поцілунки в ніжнім танку.
Вуста цнотливо би тремтіли
В передосінньому світанку….

Літа до мене сміх доносять,-
Це сміємося ми з тобою….
І дивиться очима осінь
У темну ніч перед грозою…

Пройдуть роки–здригнеться вечір…
Ми до коханих пригорнемось:
Я поцілую ніжні плечі–
Крізь відстань тихо посміхнемось…

Тепер між нами вічні скали
І–очі… сіро-променисті…
Напевно щось та й проморгали
Ми у далекому дитинстві…

Серпень 2012 р.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись