Я йшов до тебе так багато років
Через бурхливе, радісне й сумне…
Колись давно я втратив сон і спокій,
І своє серце… й щастя неземне…

Життя пробігло наче лихоліття,
Закарбувалось сріблом в сивині…
Позаду залишилось півстоліття,
Немов у недобаченому сні…

Вже наші діти юнаками стали,
Закохуючись пристрасно в дівчат…
І як би ми з тобою б не зітхали,
Та матимемо скоро онучат…

Через квітчасту юність та неспокій
Я брів… і клекотіли почуття
Та запізнився на багато років…
Вірніше – на усе своє життя…

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись