Безмежна і гладка рівнина,
Тонка структура відображення буття.
Там кожна прожита хвилина,
Це дзеркало мого життя.
Дивлюсь у нього очі в очі,
Змиваю свій жахливий грим,
Знімаю маску проти ночі,
І справжній я вітаюсь з ним.
Прощаюся з тим іншим мною,
Якого знає цілий світ.
Вітаюся із тим, що за стіною,
В котрого на душі пекельний лід.
Його ніхто не бачить і не знає,
Ніхто з ним не говорить сам на сам.
Гарячі сльози очі заливають,
А він шепоче про життя зіркам.
Лише вони почують крики болю,
Які зриваються з закритих уст.
До них він йде повільною ходою,
Втрачаючи свідомість, віру, глузд.
І як завжди зупиниться на пів дорозі,
Впаде навколішки, благатиме кінця.
Ридаючи світанок стріне на порозі,
Упаде промінь на спотворене лице.
Тепер вітаюсь із тим першим.
Сідаю, знов вдягаю маску.
Черговий раз, мов безголовий вершник,
Я мчу в свою жахливу казку.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись