Померло сонце у моїй душі,
А небо в серці хмарами закрило.
І не почують - як ти не кричи.
В моєм житті, кажись, навік стемніло.
Я бачу очі, що не розуміють.
Я не сама, але така самотня.
Через вікно осінній вітер віє.
Мені то холодно, то так спекотно.
Я пам\'ятаю все: і ніби щойно
Луна світила нашій насолоді.
В мені печаль, мені нестерпно больно!
Кохання у наш час, нажаль, не в моді.
Я пам\'ятаю: в той чудовий вечір
Твій погляд, повний пристрасті, бажання,
Як свої руки клав мені на плечі,
Але, нажаль, то не було коханням.
Моя душа злетіла до луни,
Мені здалося - не існує світу.
Твій холод підказав, що все це сни,
Але я дуже вдячна цьому літу.
Я вдячна тобі - змусив знов кохати
Як пташку, що співає навесні.
Але нам цього щастя не придбати,
Бо я тебе кохаю, а ти - ні.
Усе можливо, тож хай пройде час.
Коли настане день - він дасть нам знати.
Хтозна - а раптом поєднають нас?
Я вірю долі - їй і обирати.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись