RU UA

Хто ж ми під цим бездонним небом?
Не ангели і не демони,
Хто ж ті, хто охрестився людським родом?


Деколи закриваю очі - уявляю себе птахом,
Безіменним перелітним птахом, що на хвостах літніх вітрів облетів весь світ,
Ті крила бачили і землі охоплені війною і вогнем
І навпроти безмежнні простори житніх полів,
І глибоке синє море а за ним океани,
Бачили вони і самотньо сидячих людей, що здавалось бачили в тих безмежних просторах бездоріжжя, свою вузеньку стежику до більшого,
І тих хто танув в коротких миттях блаженства, які так хотілось ростягнути у вічність, що це здавалось єдиним справжнім бажанням в житті.
Моє око торкалось і тих хто безпомічно, та все ж з надією дивився на мій політ, хоча, можливо, вони вглядались в щось більше, в ту таємничу безкінечну блакить неба, що над мною, шукаючи в ньому майбутннє ... або кінець...або...
Ох, а молоді серця, скільки їх я бачив божевільні що, готові і у вогонь і у воду, без найменшого остраху кинути все своє єство...
Та все це лиш історії, що для світу, що для птаха, всі вони мов тіні, що вірять в дивне слово "час", от придумали ж, от молодці, треба їм сказати, що все існує тільки мить.

comment Коментарі (0)

Ми самі даруємо зброю
Своїм ворогам,
Вказавши на ахіллесову п’яту…
А потім йдемо, не озираючись,
Забувши про сказане.
А коли летять стріли вслід,
Дивуємося:
Як?
І чому?..

Коли про вразливе місце
Знає ще хтось,
Це вже не секрет,
Це криниця,
У яку може плюнути
Будь-хто.

comment Коментарі (0)

Незнайома для тебе
Незнайома для тебе - моя душа
Хоч колись гуляли ми разом,
Ти ще тоді випадково сказав:
" Я люблю тебе!"
Й потім тихо пісню для мене співав.
Повір я тоді просто не знала,
Що забути не зможу тебе.
Ніч настала я мучилась довго ,
Просто голос хотіла почуть
Такий ніжний , сонний
Ти не зрозумів , що то була я,
В слухавку коротко сказала:
"Кохаю тебе , більше ніж весну."
Зачувши слова ці , ти радісно крикнув.
Тоді ми щасливі були.
Та знала б я , що зрада довго чекати не буде.
Минали хвилини і той поцілок з іншою
Я бачила як сон страшний.
Та ти побачив , що я застигла
І коротко сказав "Бувай!"
Це слово для мене раной відізвалось
І потім шрам ще той довгий зостався.
Я вже чути себе не хотіла
Просто вірила , що ти прийдеш
Та ти не прийшов , ти кинув мене.
І стала тобі я незнайомою вдруге.
Прлбач мене , що скучала я за тобою
І голос зривала часто,
Що ревнувала даремно.
Та все таки я ж просто кохала...

comment Коментарі (0)

Забуття

Настає і вік, коли час губить
справдешній сенс.
Тамги дочасного вдоволення
підмінюють уявну вічність.
Привчаюсь до досконалої одинокості;
до небуття.
Вже не пошукую нічого, бо ти постала
більш чим все те, що міг би узнати.
Дозволила второпати чим є звичайність
та присутність.
Довила аж до межі можливого.
Без нинішньої відсутності, запевнила,
майбутність спливе у забуття.

comment Коментарі (0)

В душі зосталась темрява,
а навкруги сумне буття.
Немає ні майбутнього,
ані надії на життя.
Не хочеться так жити,
та смерть така страшна.
Лиш чутно слабі звуки,
свого серцебиття..


Ніжним дотиком…

Ніжним дотиком, лагідним поглядом
Заворожила, приворожила, зі сну збудила і цвітеш.
Весняною квіткою крізь сніг пробилася,
Причепурилася і ростеш.

Стомлене холодом, вітром, негодою
Все оживає, вальсом кружляє, і на свій танець запрошує нас.
Серця схвильовані, очі закохані…
І на хвилину, зупиниться час.

Все, що приховано серцем закоханим,
У поцілунку проллється дощем.
Взявшись за руки, невпевненим кроком
Межу заборони разом перейдем.

В ніжних обіймах поринемо в всесвіт.
У всесвіт бажань, заборонених мрій.
Життя починається, біжить, озираючись
На сіру буденність звичних подій.


Навіщо я ще жива,
Як я вже померла, серце замерзло
і свічка погасла.
В душі поразка, і сонце загасло
Невже сон це все?
Життя ніде немає,
душа моя вмирає.
І вдаль мій голос так гукає,
і ранок уже світає,
і в дрож мене кидає
Невже прокинулася я?

comment Коментарі (0)