RU UA

Моє багатство - мої вірші
Вони ведуть мене кудись,
І я лечу все вище-вище
Може й стану кимсь колись

Моє багатство - це життя,
Воно лише іде в зеніт
Я ще пізнаю буття,
Я лише виходжу в світ...

comment Коментарі (0)

Сонце світить у долоні
Я сиджу, п'ю каву сам
Я неначе у полоні
Своїх дум і сподівань

Я сиджу, дивлюсь на небо,
Що синє наче океан
Щось приховує те небо,
Свій святий таємний план

Відблиск неба хмарочосів,
Відблиск сонця в окулярах
Відчуття, що скоро осінь,
Але літо ще у хмарах...

comment Коментарі (0)

Пусті слова, слова на вітер
Чого ж за ними плакати і бігти?
Чому ж кричати і молити,
Того хто ними побажав любити?

Ніхто не скаже чесно як нам жити
Ніхто не скаже нам свої бажання
Це все - спорідненість у миті
Це все - наше небачене завдання

comment Коментарі (0)

А чи буду я далі писати?
А чи буду відомим колись?
Чи може хтось це сказати?
Чи лишиться тільки "Молись!"?

Я б хотів писати надалі
Я б хотів би творити завжди
Чи збудую свій шлях я зі сталі?
Чи не скаже ніхто "Зажди!"?

Я надіюсь, я не спинюсь
Я надіюсь, не кину перо
Я надіюсь, я заберусь
На вершину, туди, до зірок!

comment Коментарі (0)

і знов в голові лиш вірші
від об’явлення і до буття
еволюція - су ка, всевишній!
і мінливість-спадковість життя
не час для дощів, час для зливи,
не розплати час - час каяття
життя все таке мінливе
буремне таке життя
і навіть коли все навколо
стрімко летить шкереберть
знай, що було - не найгірше
найгірше попереду - смерть
боротися і перемагати
чи впасти, сказавши "здаюсь!"
є вибір чи вихід, свобода чи грати
і я, мов барвінок, плетусь
сплітаюсь, вплітаюсь, зливаюсь
з потоком таких ось, як я
життя ти таке буремне
коротке таке життя


Зачекай, постій, хвилино
Не йди в безмежну далечінь
Я знаю, час - діряве сито
Але й ти - неначе неба синь

Постій, побудь зі мною трохи
Нумо, розкажи куди пливеш
Я краще буду тут, але убогим
Ніж десь-інде у обороні веж

comment Коментарі (0)

Це я, такий самий
Як і ти - молодий і старий
Люби мене, кохай, прости
Я такий самий, я - це ти.

Загляни до моєї хатинки
До примарної схованки
Скільки ж у ній самоти
Буває немаю до кого піти

Твоє серце також страждає
Самотність повільно стискає
Не жени мене, збережи
Я такий самий, я - це ти


Буває, думкою мене накриє,
Якщо захочу зникнути зі світу.
І силою невинності в омані
Дивлюсь на тих,
Що легко убивають.
Від думки все стає тужніше.
Та сила є,
Та з нею не прожити.

На легшу смерть, даремно, не надійся.
Ми, у природи-матері,
Спочатку розприділені.
І думи не врятують від червивості.
І сила, -
То жорстокість,
А невинність, -
То....
Та слабкість,
Що скоріш погубить у житті..

А ще,
Коли письменниця у думі,
Професія підсилює душевний крик.
Сила невинності...
Чи стать жорстокою?
Що важливіше?
Вижить?
Чи прожить?