RU UA

Буває, думкою мене накриє,
Якщо захочу зникнути зі світу.
І силою невинності в омані
Дивлюсь на тих,
Що легко убивають.
Від думки все стає тужніше.
Та сила є,
Та з нею не прожити.

На легшу смерть, даремно, не надійся.
Ми, у природи-матері,
Спочатку розприділені.
І думи не врятують від червивості.
І сила, -
То жорстокість,
А невинність, -
То....
Та слабкість,
Що скоріш погубить у житті..

А ще,
Коли письменниця у думі,
Професія підсилює душевний крик.
Сила невинності...
Чи стать жорстокою?
Що важливіше?
Вижить?
Чи прожить?


Забуваючи ніч і темряву,
Не шукаючи той сальвет.
Умираючи...
Перед вибором...
Як покласти собі кінець?

Без любові собі нав'язаної.
І без віри у світу зміни.
Перед свічкою не запаленою.
І у совісті міцних кігтях.

Перед дзеркалом.
Перед кроком.
Їй 17.
Всього або вже.
Не тримає більше робота.
І ховається десь сельвет.


Війна.
Наді мною літають кулі.
Війна.
Я виходжу зпоміж розрухи.

Війна.
І Кевсер незнищенна
Не приймає мене.
Бо у мені війна.
Зірвалась граната.
Розірвалась душа.
Це кінець.
Я програла війну...
Але зараз боюся...
Боюсь,
Що душа сфінксом стане.
Танк роздушить мене.
Я не вип'ю із "совісті".
Не потраплю у рай,
Та і в вічную осінь ту...
Я боюся...
Що вже не змінити ніщо.


І якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:
Будьте люди Людьми,
Щасливими.
Будьте люди уже Людьми.

І згадавши страшнії страти,
В серці своїм
Уже пропишіть.
Так багато від вас зла вже.
Люди
Будьте же ви Людьми.

І якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:
Будьте люди Людьми,
Щасливими...
І живіть,
І кохайте,
Й не думайте:
Що від мене залежить?
Нічого.
Світ же в наших руках.
Признайте...
Так багато на світі горя...
Люди
Станьте Людьми
Нарешті.


Знедолена..Розірвана... Свята...
Схилила голову в останньому поклоні...
Її поля... Пшениці і жита́ ...
Чомусь так важко...Давить біль на скроні...

Розділена...На декілька частин...
Багатий світ...і бідний,мов жебрацький...
Бо вже не разом...кожен тут один...
...Згадався час,як поле було панським...

Куди не глянь і... звідусіль - кріпак,
Готовий все віддати за хлібину...
В душі-щасливий...Він в душі-козак
Життя поклав за вільну Україну...

І все було...та,мов жило село...
Та й місто вже тоді не бідувало...
...Перед її очима пронеслось,
Як тяжко із колін своїх вставала...

...І йшло життя,проходили роки...
Вона в вінку пісень своїх співала...
Молилась за майбутнії віки...
Та знов біда...і смерті знов навала...

Ридаючи над кількістю могил,
Та витираючи свої криваві сльози,
Просила Бога із останніх сил...
Але невтішними були його прогнози...

...Кругом руїни...Пил та бур'яни...
Ділили землю,щоби грошей заробити...
Неначе вже й не рідні їй сини,
Якісь чужі,ворожі її діти...

Рубали ліс...(а завтра новий день)...
Спішили щоб усе...усе продати...
І вже не чути сміху і пісень...
Лиш постріли і смертний зойк солдата...

Знедолена...Розірвана... Свята...
Гірчить у серці присмаком полину...
Така у неї доля не проста...
Знов на колінах наша Україна...


Знедолена..Розірвана... Свята...
Схилила голову в останньому поклоні...
Її поля... Пшениці і жита́ ...
Чомусь так важко...Давить біль на скроні...

Розділена...На декілька частин...
Багатий світ...і бідний,мов жебрацький...
Бо вже не разом...кожен тут один...
...Згадався час,як поле було панським...

Куди не глянь і... звідусіль - кріпак,
Готовий все віддати за хлібину...
В душі-щасливий...Він в душі-козак
Життя поклав за вільну Україну...

І все було...та,мов жило село...
Та й місто вже тоді не бідувало...
...Перед її очима пронеслось,
Як тяжко із колін своїх вставала...

...І йшло життя,проходили роки...
Вона в вінку пісень своїх співала...
Молилась за майбутнії віки...
Та знов біда...і смерті знов навала...

Ридаючи над кількістю могил,
Та витираючи свої криваві сльози,
Просила Бога із останніх сил...
Але невтішними були його прогнози...

...Кругом руїни...Пил та бур'яни...
Ділили землю,щоби грошей заробити...
Неначе вже й не рідні їй сини,
Якісь чужі,ворожі її діти...

Рубали ліс...(а завтра новий день)...
Спішили щоб усе...усе продати...
І вже не чути сміху і пісень...
Лиш постріли і смертний зойк солдата...

Знедолена...Розірвана... Свята...
Гірчить у серці присмаком полину...
Така у неї доля не проста...
Знов на колінах наша Україна...


Була зима.
Я на історії сиділа.
А за вікном,
навтіть маленької сніжинки не було.
Що би кружляла над землею та сніжинка.
І щоб нам весело усім було.
Така зима нажаль дісталась цього року..
І всесь цей рік спідкав переживань.
Але я знаю і я вірю,що все в нас буде пречудово.
І новий рік несе дива.


Антипод Кохання - Злодіяння,
Та ніхто від нього не тікав,
Почуття чомусь несут страждання:
Насолода з болем - дивний сплав.

Ніжиться гармонія у скерцо,
Створює божественний клавір,
Та Кохання, вражене у серце,
Стогне, завиває, наче звір!

Ледве чутний шепіт натякає:
Негаразди треба шанувать,
Із Кохання виходу немає,
А чи треба вихід цей шукать?

Хай турбот злітає харалуща,
Всі турботи хижі, мов упир,
Круговерть Кохання невмируща.
Бо любов, це нескінченний вир!

***

Почуття чомусь несуть страждання,
Стогнуть, завивають, наче звір...
Виходу немає із Кохання,
Бо Любов, як нескінченний вир!

comment Коментарі (0)

Якесь дивне відчуття,
Коли згадуєш минуле.
Находить довге співчуття,
До того що, навіть буде...

Наробивши помилок,
В молодості цвіту.
Вони є вже як зразок,
Не зітреш ти того сліду.

Парадокс полягає у тому що
Помилки утворюють досвід
А досвід це мудрість світу.
На помилках учиться люд.

І ще буде така нагода,
Запитати правди у творця.
Чи чиста людська врода?
Яка прямує борючись в небуття.

Але все проходить все біжить
І що після того ще просити?
Життя насправді коротка мить
Вчіться правильно життя прожити!

comment Коментарі (0)