RU UA

Цей потяг їде в небуття,
Крізь темряву і забуття.
Холодний вітер дме,
Але він їде.
Його нікому не спинити.
Іржаві колії, колеса.
Він мчить до власного кінця,
Там станції кінцевої немає.
Його кінець раптово десь зустріне.
Він зійде з колій в небуття,
І гальма ролі вже не грають,
Бо вже землі під ним немає.

comment Коментарі (0)

Коли опускаються крила і тінь падає на чоло
Згадай, що усе минає і все вже колись було.
Ти просто зараз людина. Босоніж пройди по траві,
Торкнися вустами неба й радій, що усі живі:

Близькі твої, рідні, друзі. Це щастя. Тож пий цю мить.
Вночі не дивися в небо, хай трохи ще поболить.
Адже час всьому настане і ти станеш "на крило",
Щоб в небо злетіти знову й позаду лишити зло,

Щоб пісню свою співати таку, як велів сам Бог!
А отже звільняй серденько від болю та від тривог..
Ти знаєш, що все не просто і шлях щоб земний пройти,
Ти маєш щасливим бути й уперто йти до мети!


Ти топчеш храми в себе під ногами
І спопеляєш знову небеса,
А небо пам’ятає кожні шрами
І чує брехні скаженого пса.

А ти не озираєшся на осінь,
Але так близько знову до зими,
А матір рве на собі сиві коси
І вірить, дочекається весни.

Ти ж топчеш храми в себе під ногами
Й боїшся тіней ночі, самоти,
Є речі, що сторицею з роками
Повернуться. Від себе не втекти.

comment Коментарі (0)

Знаєш, бувають планети свободи
Полети тілесні від тягарів вільні
Гладі дзеркал, неприкаяні води
Де всі задоволені й надто манірні

Нам недалеко до мрійних локацій
Як із Мадриду до стратосфери
Там небо ванілі панує уранці
В далеких країнах на горі Меру

А поки у всю гомоніють чвари
Капіталізму акула голодна
Харчем неволі харчується марним
Прожерлива, з голодом єдинордна

comment Коментарі (0)

І тільки сни, ще тішать восени,

І що відходить - римами приходить,

І білий світ до самої весни,

Мов білі ненаписані листи,

Поезії що лине нам від Бога,

А крізь сніги ті тягнеться дорога

В той тихий дім, що світиться в ночі,

І крім любові там нема нікого,

Що нас спасає, сіє світлі сни,

І гасить безнадію восени...


Померла...
Відійшла у ті світи...
Душа моя...
З душею Валіде Хафси.
Змінили хід подій, історрії та дат
Ці смерті дві...
Вони були невчасні...
А може ще прийде
Селіма білий кінь,
За моїм тілом,
Вже не за душею?

А може зможу
Я вернути все назад?
Навряд чи.
Бо залишились лиш сльози.
В біді своїй
Я знаю лиш одне:
Селіма Грізного, тут білий кінь не допоможе.


Чому цей час біжить так швидко?
Здається, вчора ми були дітьми.
Чому життя журавкою курличе?
Чому як чую цей чудовий спів
Я згадую батьків і рідний дім...

comment Коментарі (0)

Не смій опускати руки.
Ніколи! Чуєш? Не смій!
Де б ти не був
І навіть в час розлуки
Ніколи не смій опускати руки

Усі ми люди...
Кожен падає і робить помилки
Але лиш ті проходять далі,
Хто в час негоди зможе встати і іти

comment Коментарі (0)