RU UA

За вікном гудуть машини,
Всі біжать, хто зна куди?
Мало що, залежить від людини -
Вона прямує в нікуди!

Безодня світу, грацій сподівань.
Та свій талант не кожен спіймав,
Ніщо не розвіє тих страждань,
Якби там думками ти би не літав.

Задовільнив свої прості потреби.
Все просто, клацнув пальцем в телефон.
Гортаєш всі свої мережі,
Поки не приходить сон.

Кругообіг комфорту дивних речей.
Шукаєш в мережі цікаве
Та нічого нема, крім втоми очей,
І ти вже не знаєш як день новий настане.

comment Коментарі (0)

В небесних сферах,
десь у вирії,
Барвисті гаснуть
вогники - вогні,
Червоні лінії,
червоні лінії,
Чомусь вигадливо
переплілись вони.

Мереживо заманює
у нетрі,
Вмить розганяє і печаль,
і сум,
Тремтять веселки різнобарвні
петлі,
Вони дарують молодість,
красу.

Нас лінії не бачать
і не чують,
Пересуваються то плазом,
то стрибком...
Які найкраще лінії
пасують -
Прямі, чи переплутані
клубком?

comment Коментарі (0)

За кожним із нас пісочний годинник,
Де літо стікає не ігристим вином,
А біллю проблем, та горем в будинок,
Що разом з тобою не відчинять вікно,
Лиш сіють страхи, страждання відтінки,
І вітром зривають оте щастя твоє...
Боїшся, тремтиш... Всього лиш сторінка
Від книги якоїсь, що зі страхом гниє,
Забудуть вони останні пориви,
Коли все в минуле, бо звичайні слова,
В книгарні лишать, забувши мотиви,
За кожним у світі не заграє пітьма...
Ніхто не згада про тебе в молитвах,
І відлік життєвий в годиннику здавна
Рахує життя, і роки в гонитві
Забудуть тебе, як прелюдію дивну...
В усьому святому... справді образа,
Вином же навіщо поспивались вони?
Коли все бісів дурная проказа,
А кожна людина — це пісочні човни,
Сторінка життя, як книга чи фраза...

comment Коментарі (0)

Як завжди ховався за тонною гриму,
І ніби щасливий, і все в нього добре,
Лиш маска весела, а клоун у димі...
Брудному костюмі та зношених туфлях.

І попіл з цигарки в дешевому пабі
Та разом із пивом, що хвилею в горло
Тримає в кайданах пропащого рáба,
Що сенсу не має, казати щось ліньки.

„Навіщо?“ — спитає розпачливим тоном,
„Господи!“ — промовить. „Благаю прощéння,
Пробач всю гріхóвність у моїм притоні!“
Та Бог не почує, бо бреше веселий.

Той клоун лжесвідок вульгарної думи,
Гримаси пустої та підлої вдачі...
Звертає* до Бога, забувши про струни
Подоби своєї... Здичавілого болю.

Чи сміхом, чи трюком доводить у цирку,
Що він, як звичайний, бо молить до Бога,
Коли все скінчиться, у дзеркалі рúзку*
Не знайде обличчя веселого щастя...

Не знайде себе чи підтримки від люду,
Нема що казати, так зникають душею,
Що раптом померла... Згнила звідусюди!
Востаннє він справжній, коли він дитина.

Бо завжди ховався за тонною гриму,
Як тільки поринув в циркові вистави,
Та й маска весела не збýджує риму...
В поетів безславних, забутих із часом.
***
Звертає — звертається.
Ризку — те саме, що й ризику.

comment Коментарі (0)

Сиділа під дубом молода ярúтниця,
А біля неї прилігся кіт кольором ночі...
Віщала вона, та як мудра язичниця
Не знала сенсу, що гріло, як радостю очі,
Не знала страждання... Благання простенького,
Раптово зникло бажання до вірного блазня,
Немає підтримки чи пуття близенького...
А грішність куди? Магічної близості танцю,
Коли все тремтіло, зривало... В мелодії!
Господи, Боже... Осліпни над танцями в лісі!
Залиш нас самими стискати в агонії...
І вітер... Радість... Грішністю у темному місці,
Коти хай виходять до неї яритниці,
Вона зна чаклування, навчена біллю,
І горем народу, що повз до язичниці,
Гіркота біснуватої вкриється цвіллю.
***
Яритниця — молода відьма.

comment Коментарі (0)

Темне переходить
В Чорне,
Чорне – в Морок,
Морок…

***

Невже втрачаю я
Свого Коханого?

Ховаються
Ознаки Явні
У Напівтемряві Емоцій.
Та Серце знає Все…
Душа болить,
Страждає
безупинно.

А Найгустіший
Фіолет
Рожевий Внутрішній
Мій Світ
Затоплює,
як Морок
Непроникний.

Ось Гудзики…

Я пришиваю їх
До білої сорочки
Рідної Людини.

За Гудзиком, за кожним
відгризаю нить
І відчуваю,
Ніби
Рву безжально
Все те, що зв’язувало
Нас…

Коханого від Себе
Відгризаю…

О, Гудзики!
Молю!
Нехай не буде
Вам
Кінця!

comment Коментарі (0)

Добрими намірами
вимощена дорога
в пекло...

***

Дорога сувора і строга
Тривогою вся виграє,
Чому таємнича дорога
Весь час,
наче дибки стає.

Коряві дерева бунтують,
Дерева дзвенять як струна,
Постійно її ремонтують,
Постійно у ямах вона.

Гуляє руїна банальна,
І гопки стає суховій,
Яка ж сила та кримінальна,
Що лупить бруківку як стій?

Скрізь хрускіт іржавий лунає,
Цей скрегіт нагадує сказ,
Це "наміри добрі" копають,
Їх "тирять" безжально весь час.

Даремна була б засторога,
Сичить буревій і гуде,
Широка могутня дорога
Далеко у пекло веде...

comment Коментарі (0)

"Плаче небо" над Карпатами,
Як не плакать, не сумувать?
Коли люди з малими зарплатами,
Свої ж ліси дозволяють рубать...

Тече річенька, вже й величенька,
Наростає вода з кожним днем,
Все зруйнує вона на шляху своїм,
Тим, хто зовсім не бачив проблем.

Скільки доводів й слів було сказано,
Про збереження наших Карпат,
Не минає все безнаказано,
Ось, таким нам і є результат.

Не шануєте Ви й не цінуєте,
Ні ліси, ні річки, ні поля,
Прийде час, коли всі засумуєте...
Поверне все Вам Ваша ж Земля!

comment Коментарі (1)