RU UA

Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Дощами мита-перемита,
Снігами вметена у даль.
Між круглих соняхів у літі
Мій ревний біль, мій ревний жаль.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Моя надієчко, я знаю:
Мій крик життя на цілий світ —
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

comment Коментарі (0)

І я не знаю,як життя покотиться.
І я не знаю,ким я буду завтра.
Думки на волю табунами просяться,
а моя доля-нерозкрита карта.

А моя доля-поле неперейдене.
Не знаю,що ховається в хвилинах.
А час летить потоками і рейдами,
і тільки у душі ще спить дитина.

Не хочу викорінювати слабостей,
не хочу бігти в ногу з техноманом.
А хочу просто з пригорщами радості
життя прожити хепі-енд романом.

Без вигоди,без фальшу,без публічності,
без побуту в словах і без обману.
А що,як закарбую колись в вічності
новий сюжет безсмертного роману?

А раптом ні?А раптом просто буднями
спливе життя.. й хвилинами застою?
Шаблонність володіє тільки трутнями,
а я майбутнє кожним словом творю.

....І я не знаю,як життя покотиться,
бо в кожнім дні нові дари і кари.
А коли фініш підійти зголоситься,
залишу після себе мемуари..

comment Коментарі (0)

Ніхто твоїх емоцій не побачить,
Ховати їх за маскою – професія твоя.
«Тобі ж болить?, він тебе залишив»
Скотилась по щоці твоїй сльоза.
Але зберись, актрисо, витри сльози
Сховай емоції за маску доброти
Сховай своє бажання помсти,
Забудь про біль, й про мрії замовчи.
Ну що з тобою? Чом ти плачеш?
Давай же встань і радість покажи.
Завжди вдавала. Зараз чом не можеш?
Чого ж ти плачеш? Ну ж бо замовчи!

comment Коментарі (0)

Чому ми прив`язані до болю?
Чому живемо наче на війні?
Чому уже не прагнемо до волі?
Чому тікаємо похмурі та сумні?
Немає фарб в життєвім водограю
І до простор не вабить дітвору.
Ніхто з волошками не бігає по гаю,
Та не цінуєм золоту пору.
Дитячі усмішки уже не надихають,
Жіночі сльози - не мають співчуття.
Вітри життя бездумно колихають
Людей,які не знають каяття!

comment Коментарі (0)