RU UA

Сиділа під дубом молода ярúтниця,
А біля неї прилігся кіт кольором ночі...
Віщала вона, та як мудра язичниця
Не знала сенсу, що гріло, як радостю очі,
Не знала страждання... Благання простенького,
Раптово зникло бажання до вірного блазня,
Немає підтримки чи пуття близенького...
А грішність куди? Магічної близості танцю,
Коли все тремтіло, зривало... В мелодії!
Господи, Боже... Осліпни над танцями в лісі!
Залиш нас самими стискати в агонії...
І вітер... Радість... Грішністю у темному місці,
Коти хай виходять до неї яритниці,
Вона зна чаклування, навчена біллю,
І горем народу, що повз до язичниці,
Гіркота біснуватої вкриється цвіллю.
***
Яритниця — молода відьма.

comment Коментарі (0)

Темне переходить
В Чорне,
Чорне – в Морок,
Морок…

***

Невже втрачаю я
Свого Коханого?

Ховаються
Ознаки Явні
У Напівтемряві Емоцій.
Та Серце знає Все…
Душа болить,
Страждає
безупинно.

А Найгустіший
Фіолет
Рожевий Внутрішній
Мій Світ
Затоплює,
як Морок
Непроникний.

Ось Гудзики…

Я пришиваю їх
До білої сорочки
Рідної Людини.

За Гудзиком, за кожним
відгризаю нить
І відчуваю,
Ніби
Рву безжально
Все те, що зв’язувало
Нас…

Коханого від Себе
Відгризаю…

О, Гудзики!
Молю!
Нехай не буде
Вам
Кінця!

comment Коментарі (0)

Добрими намірами
вимощена дорога
в пекло...

***

Дорога сувора і строга
Тривогою вся виграє,
Чому таємнича дорога
Весь час,
наче дибки стає.

Коряві дерева бунтують,
Дерева дзвенять як струна,
Постійно її ремонтують,
Постійно у ямах вона.

Гуляє руїна банальна,
І гопки стає суховій,
Яка ж сила та кримінальна,
Що лупить бруківку як стій?

Скрізь хрускіт іржавий лунає,
Цей скрегіт нагадує сказ,
Це "наміри добрі" копають,
Їх "тирять" безжально весь час.

Даремна була б засторога,
Сичить буревій і гуде,
Широка могутня дорога
Далеко у пекло веде...

comment Коментарі (0)

"Плаче небо" над Карпатами,
Як не плакать, не сумувать?
Коли люди з малими зарплатами,
Свої ж ліси дозволяють рубать...

Тече річенька, вже й величенька,
Наростає вода з кожним днем,
Все зруйнує вона на шляху своїм,
Тим, хто зовсім не бачив проблем.

Скільки доводів й слів було сказано,
Про збереження наших Карпат,
Не минає все безнаказано,
Ось, таким нам і є результат.

Не шануєте Ви й не цінуєте,
Ні ліси, ні річки, ні поля,
Прийде час, коли всі засумуєте...
Поверне все Вам Ваша ж Земля!

comment Коментарі (1)

Якби можна було
Я б закрила світ
Від невігластва і нахабності.
Я знаю, як шрами печуть,
Як серце болить
Від людської безтактності.
Етикет у реаліях часу
Давно застарів,
Краще вчитися бути сильними.
Світ так прагне мати геніїв,
Що роботі будуть вірними.
І дарма, що тріщить твій фінансовий стан
І дарма, що чекаєш людяності.
Вже не в моді манери, ані співчуття.
Знаєш, світ цей за крок до безумності.

comment Коментарі (0)

Через болотну каламуть
Скрізь тягнеться ожина,
У Козака нелегка путь,
Важка його стежина.

Зелене світло у очах
Зловісної знахарки,
В грузьких смарагдових
лісах -
Мольфари і мольфарки.

У Козака стезя - борня,

З усіх усюд безкраїх,
Зібралась потороч - змія,
Накинулась, мов зграя.

Росяний бережок, ріка,
Повіяло грозою,
Спасла мольфарка юнака
І винесла із бою.

В Чаклунки зуби, як терпуг,
Слова, мов крик совиний:
"Запам'ятай, що я - твій друг,
До того ж - друг єдиний!"

Скінчився бій, вже сну нема,
Лише питань важких катма...

comment Коментарі (0)

Напівкрок…
Напівголос…
Напівщем…
Вмий обличчя своє
Червневим дощем.
Напіввідстань…
Напівсталь…
Напівсвіт…
Зупинися. Хай грає
В тобі дивна мить.
Напівмузика…
Тихо…
Напівжаль…
Вдалі жито
Заніжене вітром…
Пахне м’ятою чай.
Скільки вже
Пережито,
Скільки ще
Недожито.
Світ в тобі,
Як тотем.
Пахне фруктами літо,
Волошками й житом,
Теплим сонцем
Й дощем…

comment Коментарі (0)

Засторога

З циклу «Химери сновидінь»

Є сни-віщі, є сни-застороги,
Є сни безпечні,
Є сни-вбивці…

***


Хащі сновидінь –
дивовижні…
Гори, ліс
і халупа якась,
Зрозуміти – годі,
облиште!
Підійти поближче –
зась!

Жінка в Чорному,
висока, худа,
Перед хатою виставляє
пастки…
Дерев’яних кліток
рядки.
Для
Кого
Клітки?

Звірі, звірі –
ведмеде-вовки,
Пробігають усі на чфораках*,
Як один, –
чоловіки,
На руках і ногах
пробігають,
Не на лапах…

Ікласті, кошлаті істоти,
заповнюють пастки.
Місяці проповзають,
роки…
Скаженіють
чоловіки,
Ідять баланду якусь,
І виють усі
Невтямки…

А потім
бранців своїх
відпускає.
Тікають,
по одному…
Кожен пісню гарчить
сумну,
Вони не збиваються
в зграї…


Спалює Жінка пастки,
У згарище забиває
кілки…

Нові пастки
Чекають
На нову
чоловічу
роздрібнену
Зграю…

Химерна гра,
Прокидатись пора!
………………

*Лазять рачки

comment Коментарі (0)