RU UA

Скільки, в світі затоплених стежин?
Скільки, в світі небачених шляхів?
Я на світі… Такий тільки один…
Я на світі… Створений з вітрів…

Виріс. Було важко виживати.
Виріс. Став звичайним чоловіком.
Я тепер, хочу не творити, а вбивати.
Я тепер, достиг критичного піку.

Нудно. На світі тепер мені жити.
Нудно… Свою думку тут не можу мати.
Мене тут, ніхто не в змозі зрозуміти.
Мені тут, кожний душу може зламати.

Важко. Людям завжди посміхатись.
Важко. Думати більше чим про себе.
Але я… Не збираюсь зупинятись.
Але я… Сам собі потреба…

Думав. Колись посміхнеться удача.
Думав. Комусь я стану важливий.
В кінці… Не кінець, а чергова невдача.
В кінці, я залишився мінливий.

comment Коментарі (0)

Щось у серці так болісно коле,
Кличе в даль із недоспаних снів….
Ти - моя обездолена Доле,
Ти – мій, сумом охвачений спів…

Ти - обласканий жайвора виспів,
Мелодійний кришталь солов’я…
Мого серця надірваний приспів….
І відлуння душі. Ти – моя…

Вічна скромність і мила розкутість,
Я такою Тебе ще не знав…
Ти - моя нецілована юність,
Ніжна Фея, яку я пізнав…

Безсоромно дивлюсь я на Тебе:
Бачу юних фантазій красу…
У очах - синє ранішнє небо,
На вустах - присмак тірамісу…

Я ніколи, ти чуєш – ніколи
І нікому тебе не віддам…
Посміхається соєве поле,
Шле казковий привіт небесам.

Ти - і мрія моя, і натхнення,
Незабутньої юності клич;
І суровий порив сьогодення:
Я прийду в твої сни – лиш поклич…

Ти – моя недолюблена Доле,
Мій любов’ю запещений спів…
Ти моєю не станеш ніколи –
Віддзеркалля далеких світів…

comment Коментарі (0)

Страшні слова коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись,
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось! і краса, й повторність,
Усе було:асвальти й споришні
Поезія-це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

comment Коментарі (0)

ПТАШКА
Я хочу стати пташкою бо у неї є крила,
Така малесенька , але потужна сила.
Ця крихітка готова геть на все,
Ніякий вітер у польоті не знесе.
Від зграї не відстане хоч і зазнає втоми,
Її неналякають не блискавка не громи.
В родинному ключі вона усе на світі подолає,
Змахнувши крилами у хмарах десь зникає.
Покинувши своє рідне гніздечко,
В теплі краї летить, хоч і на серці важко,
Ти глянь на неї...промов їй в слід словечко
\"Щасливого польоту, пташко\"!
Ти поветрайся, заглядай в вікно
Співай свої пісні, літай над нами
Я образ твій перенесу на полотно
Я хочу бачити тебе блука ланами.
Коли щебечиш ти, то все на світі оживає
Душа аж відривається від тіла
Твій щебіт серце наскрізь пробиває
Струмок заграв... трава зашепотіла
Тому співай, співай пташко що миті
Літай, бо в небі тобі воля
І хай тобі у сонячній блакиті
Всміхнеться така ж сонячна і доля.

comment Коментарі (0)

Моя зіронька

Як пізно ввечері узрію крізь хмари зіроньку одну,
То заспіваю і замрію, і знов до ранку не засну.
Ця зірка щастя й миру зичить, її любов повік не вмре,
До себе кличе, кличе, кличе, та все ніяк не забере.

Коли б мені ракети крила, полинув би в далеку путь.
Вві сні ще є наснага й сила. Так от – не можу і заснуть.
А як засну – зоря зникає, сховає очі і мовчить.
Зірватись в лет! Куди? Не знаю. Лиш серце крається-болить.

Чого ж бо зіроньки не бачу? На хвильку зглянься і утіш!
Лиш за тобою гірко плачу! … І раптом вихопиться вірш.
І що воно такеє диво оті віршовані рядки?
Плетеш-мережиш речень звиву – стають світлішими думки.

Поетів слави не бажаю, бо їх хлібина затверда.
Хто більше зна, той більш страждає. До хліба ж треба ще й вода.
А друзям щирим почитаю. Послухають, коли й не так.
Хто головою похитає, а хто подумає: «Дивак!».

І диваку поспівчувають («Хлєб наш насущний даждь нам днєсь!»),
Для них памфлета накатаю, чи поздоровлення якесь…
Як пізно ввечері узрію крізь хмари зіроньку одну,
То заспіваю і замрію, і знов до ранку не засну.


Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Дощами мита-перемита,
Снігами вметена у даль.
Між круглих соняхів у літі
Мій ревний біль, мій ревний жаль.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Моя надієчко, я знаю:
Мій крик життя на цілий світ —
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

comment Коментарі (0)

І я не знаю,як життя покотиться.
І я не знаю,ким я буду завтра.
Думки на волю табунами просяться,
а моя доля-нерозкрита карта.

А моя доля-поле неперейдене.
Не знаю,що ховається в хвилинах.
А час летить потоками і рейдами,
і тільки у душі ще спить дитина.

Не хочу викорінювати слабостей,
не хочу бігти в ногу з техноманом.
А хочу просто з пригорщами радості
життя прожити хепі-енд романом.

Без вигоди,без фальшу,без публічності,
без побуту в словах і без обману.
А що,як закарбую колись в вічності
новий сюжет безсмертного роману?

А раптом ні?А раптом просто буднями
спливе життя.. й хвилинами застою?
Шаблонність володіє тільки трутнями,
а я майбутнє кожним словом творю.

....І я не знаю,як життя покотиться,
бо в кожнім дні нові дари і кари.
А коли фініш підійти зголоситься,
залишу після себе мемуари..

comment Коментарі (0)

Ніхто твоїх емоцій не побачить,
Ховати їх за маскою – професія твоя.
«Тобі ж болить?, він тебе залишив»
Скотилась по щоці твоїй сльоза.
Але зберись, актрисо, витри сльози
Сховай емоції за маску доброти
Сховай своє бажання помсти,
Забудь про біль, й про мрії замовчи.
Ну що з тобою? Чом ти плачеш?
Давай же встань і радість покажи.
Завжди вдавала. Зараз чом не можеш?
Чого ж ти плачеш? Ну ж бо замовчи!

comment Коментарі (0)