RU UA

Хто зараз я?
Без тебе чи з тобою.
Чому така?
Та хто ж насправді я?
Нещастя я на ніжках,
Чи, для тебе, - щастя?
Безталанна тепер,
Чи, у твоїх очах, - талановита?
Щаслива,
Чи нещасна у твоїх очах?

Мене ти любиш,
Чи для тебе я ніщо?
Чи приголубиш,
А чи словом ти мене уб′єш?

Моє життя в твоїх руках,
Ти - моя доля!


Серцю рідні місця
У відкритім вікні промайнули,
Жалем сповнені груди
Ледве стримують здавлений плач.
Я прощаюся з вами...
Дорогої ціни ви набули,
України простори.
А вагони вже ринулись вскач.

Я прощаюсь з тобою,
Моя люба і рідна країно.
Може навіть надовго,
І не дай Біг того на біду.
Якби мала я змогу,
Полетіла б на крилах нестримно
Щоб побачити вишню
У батьківськім веснянім саду.

Доле! Доле моя!
І чого ж ти мене забуваєш?
Тяжко жить в чужині.
Коли сняться зелені гаї
Чи настане пора,
І ти, доле, про мене подбаєш,
І тоді не вві сні заспівають мені солов' ї


холодне море
одеський пляж
ранкова кава
сумне лице
спізнілий потяг
пустий вагон
я - тут
ми - тут
ілюзія любові
рука в руці
губи до губ
ми не потрібні
чужі
ми не ми
я це - я
ти це - ти
почуття на автоматі
я ненавиджу тебе
теорія зайва
це правда гірка
ми розлюбили
ми загубили себе
згаєний час
сльози солоні
часті усмішки
цукерки в долоні
уроки життя
все зрозуміло
душа хоче самоти
тіло любові
я на порозі вічності
самоти
болю
карта лягла
воно так і буде
я забуду тебе
а ти мої губи

1 comment Коментарі (0)

Хлопці познущалися над слабшою, дівчиною,
Кричали їй у спину, що - Ти шлюха, ти і будеш, шлюхою,
Вона була із бідної сім'ї, багатодітна мама, немічний татусь,
- Я вас пробачу, я на вас незлюсь...
Боялася, просила їх тремтячи на колінах, щоби нечіпали,
Життя, щоб милого лишень неперервали,
Але вони сміялися, дуріли, шуткували,
І сліз благальних із очей, зовсім непомічали...
Один на вухо їй сказав, що дуже любить,
Якщо вона небуде з ним, то він себе погубить,
Вона щось намагалась пояснити, розказати,
Про свої погляди так ніжно, розказати...
Він вислухав її і бувши п'яним згодився,
На зустріч завтрішню опісля шостої, погодився,
Далеко відійти невспівши, як її зловили,
І його друзі за голівоньку, схватили...
На ліжко кинули, як м'ясо або тряпку,
Знущалися насильно, по порядку,
Вона вже сил кричать немала,
Смиренно, як патик, лежала...
Від ночі тої завагітніла вона,
Тепер почалась доля непроста,
Той хлопець, що тоді був відпустив,
Серце і руку, згодом предложив...
За все у неї попросив пробачення,
Вона засяяла від щастя й все простила,
А друзям всім сказав, назавжди, допобачення,
Яка ж красунькою вона була, щира і мила...
У нього рани довго ще незаживали,
Уночі спати ті кошмари, заважали,
- Добре, що з розуму ти тоді незійшла,
Моя єдина і така слабка, сильна...
Він друзів своїх невинив, бо план то був його,
А після слів її тодішніх, все погане, вишибло,
Та було пізно, ліг він, відключився,
Тепер стоячи на колінах, він молився...


Розвіються сірі хмари,
І все попливе вперед,
Мама плакала, днями, ночами,
Татусику приготувать, омлет...
Все минеться, забудеться горе,
Всі сварки, непорозуміння, спори,
І поїдемо ми всі на море,
Зашторимо в кімнаті, штори...
Непобивайся милий, несумуй,
Непий, мій царе, прошу негорюй,
Невинний ти нівчому, пробудись,
Молись, кричи до неба і постись...
Поплач і стане легше на душі,
Побудь на самоті, в тиші,
День починається із радості,
Лягаєм спати, сни і сладості...