RU UA

Коли у нашому житті приходить
Біль і смуток в наше серце.
Тоді тривога б’ється у житті
І камінь розриває серце.

Коли в людини є така біда
Допоможуть всі навколо.
Підтримка родичів і лікарів
І молитва за щасливу долю.

Це страх і біль
Коли чекаєш поклик лікарів,
Незнаєш, що з тобою буде через пару днів
Але ти віриш у чудові дні.

Коли ти йдеш через довгий коридор
Пробігає все життя повз тебе.
І згадуєш щасливі дні
І просиш Бога про повернення до себе

Як повернеш ти голову назад побачиш родичів сумних
Бо заходиш ти в операційний вхід
Бо незнаєш може це останній погляд твій

Відкриваєш двері сльози на очах
Так страшно: лампи: ножиці і маски.
Ну мусиш перебороти той нестерпний страх
Щоб стало у майбутньому на краще

Ти ліг наділи тобі маску
Вдихнув повітря пару раз
І заснув як в звичайний час

Відкриваєш очі бо чуєш, що кричуть твоє ім’я
Ти бачиш їх не дуже чітко.
А в середині такий незрозумілий біль
І кличеш ти від болю лікарів

Коли ти вже прийшов до тями
Ти плачеш,що побачив щераз світ
І дякуєш в молитві Богу,
Що дав можливість побачити рідниг внуків і батьків.

Тобі вже краще йдеш ти на поправку
Смієшся, робиш селфі в інстаграм.
Сонце світить:ясно, ясно.
А дощі позаду вже лишились там,

І тут ти знов такий щасливий
Ідеш по виписку свою.
І тут тобі в одну хвилину кажуть
Що щераз треба перейти той коридор

І тут незнаєш, що робити
Ти плачеш і думаєш за що.
Мене так неба сильно покарало
Напевно заслужив нажаль це зло.

Тобі всі кажуть не хвилюйся
Це зовсім не боляче буде.
Але ніхто цю біль незрозуміє
Якщо сам її не перейде!

Ти знов ввійшов у ці жахливі двері
І знов надів маску на лице.
І очі закриваєш ти повільно
І молишся в думках про відкривання знов, своїх очей.

Коли чекає вся родина
Від страху серце всіх тремтить.
І тут дідуся ми зустріли, який за плакатний стоїть.
Бо ми ідем поговорити
А він прощатися нажаль!

І знов ти відкриваєш очі
І бачиш сонце, небо без хмарок.
І сльози щастя вже в родині
Бо все минуло, все пройшло!!!(Н.Воробель)

comment Коментарі (0)

Речитатив


Волога ніч,
Лише під мостом -
сухі ділянки,
Вирує свинцевий
потік,
Бетонний
блок,
блок
бетонний,
Бетонний
водостік...

Люмінесцентна
лампа
світить
Вогнем розсіяного
світла...

Дівчина за бетонним
блоком,
Неначе
за стійкою бара,
Промінчики
шоколадні
(їх надсилають
автомобільні фари)
По ній
пробігають.

"Що будете пити,
молодий чоловіче?" --

"Чорний кофе, вогненний,
гіркий!"

З'явились два кофейних
горнятка
із ароматом
пронизливим,

Кофе
подвійний,
або,
навіть -
кубічний...
На антрацитовому тлі -
кільця
концентричні.

Над кофейними
горнятками -
кофейні
метаморфози:
Дві "шапочки" - чорна
і рожева...
Рожева - надсолодка
добавка,
яка пронизує
щелепи,
мов розпечена
булавка...

П'ємо,
не поєднуємо рук,
але це -
брудершафт,
Солодкий амортизатор
моїх мук,
щоб від гіркоти
не згорнулась
душа...

Один ковток - і в горнятках
чорна
порожнеча...

Гіркоти нема,
Смаку Радар
мовчить,
Смак залишиться
зі мною
прокинусь коли...

"Буду чекати,
мабуть,
ще повернешся", - ніжний голос,
на медовий схожий,
Ось так жертвою стає
випадковий перехожий!

Самостійно
для себе генерую
Кошмар,
не знаю сам,
чому сказав:
"Тебе звуть Мара!" --

"Вгадав, прорахував,
Упізнав!
Цього разу тебе
омине
Подиху мого
Кошмар:

Зникли тимчасово
упириці,
перевертні - ведмеді,
Зараз моя іпостась -
Кофейна Леді!"


Щезає дощ,
і міст щезає,
голос лунає
між сном і яв'ю:
Шукай в інеті
"Кофейну Леді"!,

"Кофейну Леді"
Шукай в інеті!"

comment Коментарі (0)

Гітара плакала, скрипіло піаніно;
В молекулах старе відлуння нот.
І все давно в цій залі відгриміло
Тепер сюди ведуть на ешафот.
У долі підгинаються колінки,
Оплакує бо тих, хто не пішов.
Та їм лишились лічені хвилинки
І б'ється серце й в жилах стигне кров.
Музична зала, де життя було богинею,
Де було чути ритми сольних партій
Вже за хвилину стане домовиною
Шеренга честі, проти куль компартій
І плаче скрипка, завиває ліра
І ледве-ледь виводить контрабас
У місці, де колись вінчалась віра
Тепер стріляють і тебе, і нас.
В повітрі зависає запитання
Чому у залі, тут таке святе...
Вже пахне кров'ю, а не сподіванням
Стирають цифри, відлік вже іде
Куліса впала, й замертво актори
Актори, що лиш грали у життя
На виході - у формі командори
На сцені - закривавлене взуття...

comment Коментарі (0)

У кожного своє минуле
Його не змінить вже ніхто
Чи добре чи погане все що було
У пам’яті залишиться воно.

Коли все добре ми про нього забуваєм
Коли погано згадуєм завжди.
Тож треба більше радості а не печалі
І не згадаєм більш жахливі дні.

Коло в нас щастя ми про бога забуваєм
Коли біда ми кличемо його.
Свої молитви ми до нього посилає
І просимо про радістьі добро.

Печаль і страх бо ти незнаєш чи проснешся знову
Закриваєш очі як в останій раз.
І просиш бога допомоги
про останій твій важливий шанс.

Коли біда приходить до людини
Вона жаліє про безцінні дні
І просить бога допомоги
щоб не були це останні дні.

Я прошу вас цінуйте кожну мить
Життя коротка нитка.
Бо ще сьогодні ми усміхнені, живі
А завтра вже ми плачемо й сумні.

Але в тяжку хвилину бог нас не покине
Обійме нас крилом своїм.
І допоможе перейти в тяжку хвилину
Подолати цю жахливу мить!!!(Н.Воробель)

comment Коментарі (0)

Відносини - матерія тонка;
Стосунки розриваються тужливо...
І ми вже не чекаємо дзвінка,
Який ще вчора був таким важливим.

Зникає все, мов кола на воді;
Проходить, як туман посеред літа.
Донещодавна ми - ще молоді,
А вже такі дорослі наші діти...

Літа-літа... Безмежність почуттів;
Безтямість вечорів й буремність ночі.
Як швидко все проходить у житті;
І вже щемить у грудях... Не клекоче...

Взаємин грань - тендітна і тонка;
Й стежина долі досить вередлива.
Та ти вже не очікуєш дзвінка,
Який ще донедавна був важливим...

comment Коментарі (0)

Нитка яка веде мене сюди
Дорогами, які проходять
Через мій шлях загублений.
Я натяну її, як тятиву
І міцно своїми руками
Триматиму. Триматиму і вже
Ніколи не відпускатиму
Мені так хочеться хоч раз
Тут втриматись, як на воді,
В повітрі і на суші
"Реально це?"- Напевно.
Нитка яка веде мене сюди
Так і залишиться на папері.

comment Коментарі (0)

Болить душа...а що ж їй ще робити? все подумки минає в небуття, життя таке нестримне і тендітне, що хочеться втікати в майбуття ! Беріть усе, що можете з собою, емоції, інтриги без жалю, бо більше так не буде в цій безодні -сьогодні є.., а завтра вуалю !
************************************************************

Минає час, минає все навколо, та тільки ми не знаєм до кінця...як жити далі, дихати без того, без кого світ немилий докінця! І "рве" в душі, затьмарює свідомість, допоки будеш сам у цім житті, ніхто не допоможе ділом добрим, підтримкою в твоїх сумних очах, бо поки можеш сам роби, як треба, а далі вже на відчуття душі...
***********************************************************
Прийде ще час і будеш ти щасливий, та тільки не гордися рідним всім, бо як то кажуть є той запис в Бога, що так породжує любов на всіх. Люби і знай, що ти творіння Боже, а ті хто, сквернять нас, скажи їм: -помоліться Богу !
💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥
P.S. друзі не судіть строго, це мої думки, обставини життя, настрій.

comment Коментарі (0)

Ці дні у вимірі дощів
Здавались довшими за вічність,
Хоч цю життєву алогічність
Могла б розрадить пара слів.
Та ні дзвінка, ні СМС -
Мобілка тишею мовчала
Так, ніби вимер світ увесь,
А дівчинка усе чекала...
Здригались плечі від плачу
І по щоках текли сльозини.
Губились відчаю хвилини
У безутішності дощу.