RU UA

В чому радість, ця невічна?
Милість, горда, непроста..
В чому край гори, цинічний?
Що так грає, як струна.
В чому ця краса, безмежна..?
Співи красні слов'я,
В чому ж людська безкорисливість?,
В чому ж доброта?!
Я незнаю, що за страх,
Покорив все людство, бідне,
Що загралось в небесах,
Що так малоймовірно,
Вірить в все незбутнє,
Так, вірить в сім чудес всесвітніх,
Й забуває промінь втрат,
Просто так,невмірно.
Забуває про батьків, що у світі цьому,
Забуває про безмежний біль і втому,
Забуває що живе, що не гра це в полі,
Смерть прийде,прийде, від пострілу в горі,
І згадає милу він, милу він згадає,
Простір красить темні ночі,
Слово вже не грає.. (Юліана Рижак)

0 comment Коментарі (0)

Знаєш, на світі жити без кохання важко,
Коли ти вперто обертаєшся назад,
Й ненавидиш ти кожен день і кожну пташку,
Й гірким здається білий шоколад.

Без тебе,моє життя не мало сенсу,
Й не мала того запалу в очах.
І не знаходила ні в чому інтересу,
Я путалась у датах і важливих днях.

Ти показав мені що означає відчувати,
Коли ти завдавав великий біль,
Ти показав мені як сильно можу я кохати,
І звідки може взятися та дика заметіль.

Ми познайомились з тобою вже давно,
Я думала, ми спілкуватись будемо не довго,
Та якось закрутилося все і занесло,
І зрозуміла що я хочу лиш одного.

І ти перевернув мій світ, моє життя,
Я думала людей таких нема на світі.
Ти за одну секунду пришвидшував моє серцебиття,
Не хочу позбуватися солодкої цієї миті.

Останнім часом, всі думки лише про тебе,
Про те, як відчувати покрив твоїх ніжних і коханих губ.
І замість шепоту твого я чую ніжний щебет,
І розумію, що я чистий однолюб.

Та я не знаю що ти відчуваєш,
Чого тобі хотілося б почути у моїх віршах,
Розмов таких ти просто уникаєш,
Боюся, що ти гратимеш на мОїх почуттях.

Ти говорив мені, що ти зі мною щирий,
Я хочу вірити у це до самого кінця.
І ти показуєш мені що дуже-дуже милий,
Та я боюся, що дойде кінця історія оця.

І я боюсь, а раптом це простий звичайний сон,
Й насправді цього всього геть немає,
Й життя моє-це звичайнісінький дур-дом,
І кожен щось другОму обіцяє.

А скільки варте слово в наші дні?
За нього навіть не дадусь і гривні
Й залишимось самі ми на кінці,
Які ж усетаки всі люди дивні.


Ну, не мовчи, скажи хоч слово,
Твій голос як наркотик у моїй крові,
Без нього забуваю дихати раптово,
І задихаюсь в цілковитій самоті.

Ну, і досі ти мовчиш,
Хоч ні, не говори нічого.
Без тебе жити так мене навчиш,
Ти пІдеш, та не залишиться в мені живого.

Твої слова - як сильні сигарети,
Наповнюють з середени, й навіюють дурні думки.
Розповідав ти всі свої страшні секрати,
І ми на них повісили, разОм, важкі замки.

Скажи мені, бувай,
А ні, то залишись зі мною,
Прижмусь до тебе, скАжу, "зачекай".
Та ти розвернешся широкою спиною.

Я буду бачити твій силует,
Що швидко віддаляється від мене,
Та я запам'ятала твій портрет,
І інколи так хочеться назад, до тебе.

Ти більше не прийдеш,
І більше ти не скажеш навіть слова.
В моє життя ти просто не ввійдеш,
Я не переживу, ось-цього всього знову.


Серцю рідні місця
У відкритім вікні промайнули,
Жалем сповнені груди
Ледве стримують здавлений плач.
Я прощаюся з вами...
Дорогої ціни ви набули,
України простори.
А вагони вже ринулись вскач.
Я прощаюсь з тобою,
Моя рідна і люба країно.
Може навіть надовго,
І не дай Біг того на біду.
Якби мала я змогу,
Полетіла б на крилах нестримно,
Щоб побачити вишню
У батьківськім веснянім саду.
Доле! Доле моя!
І чого ж ти мене забуваєш?
Тяжко жить в чужині,
Коли сняться зелені гаї.
Чи настане пора.
Що ти, доле, про мене подбаєш,
І тоді не вві сні заспівають мені солов'ї ?

1 comment Коментарі (1)

Не питай, чого сумно на серці.
Ти приніс чорний колір веселці.
А в очах заблищали не сльози -
То сніжинки розтали з морозу.

Розкажу я південному вітру
Про любов нашу ніжну і світлу,
Що її вберегти не зуміли,
Зимній холод до сеоця впустили.

Не питай...Слова втратили владу.
Записати в рядочок їх сяду.
Якщо рими у них відізвуться,
Вони іншого серця торкнуться.

1 comment Коментарі (1)