RU UA

Перший


Hароджений в сім"ї звичайній
Будує сам своє життя
Тому, що має мрії тайні
Не жити в світі каяття
Та жити так вже зараз важко,
Де нафта. золото і гріх
І не летить у небі пташка
І чорний дим на землю ліг...
Та не витримуєш вже зовсім
І бігти хочеться кудись,
Тому, що скоро прийде осінь
І пожовтіє чийся ліс.
І береги вже не народні,
Що річки стримують в собі
Стоять маєтки там добротні,
А в них живуть мадам Фі - Фі.
Де замість чистого повітря
Вдихаємо ми метанол
Уран, бензин, та жовту сірку
І ще якийсь хлороксидол.
Кудись летить літак війсковий
І люди всі, як мурав"ї,
Кудись біжать, а так чудово,
Було в бабусі на селі!
Де тин старий, ставок в городі
Де справжній мед та молоко,
Де відчувалася свобода,
Хоча її і не було...
Бува, згадаю я дитинство -
Веселку в небі, ластівок,
Ласкаві руки материнські,
Та свій старенький дитсадок...

Усе минуло, пролетіло
Пішло кудись у забуття
Мабуть самі не догляділи,
Будуючи своє життя
Та вже немає часу більше,
потрібно, щось й собі робить,
Тому, шо може бути гірше,
Бо ворог Твій уже не спить
Куди поглянь - там хмарочоси
Багато в них бува людей,
Та проти них - ти просто просо,
Яке приносить їм грошей.
Ми вибирали самі владу.
Та прагнули, хоть щось змінить
Не вірю я в верховну раду,
А вірю лиш в щастливу мить:
Коли приходжу я додому,
Попрацювавши тяжко ніч
Беру дитину у долоні,
Обняв дружину - і на піч
А інше все - то так, не справжнє
Не рідне більше, не моє,
Бо бачиш, як той дядько важний.
Безхатька сильно в груди б'є
І не жаліє його зовсім,
Всміхається, бо він Богач
Всміхається він, та нечує,
Що десь лунає сильний плач
То плач - голодної дитини
То сльози - наших матерів,
Бо вже не має той родини,
Той мужності та сил без слів.

Бо говорити може кожен.
Що міг би він зробить
Та що зробити зараз можна
Без Бога? Мабуть Бог ще спить
Бо він все бачить і не дав би
Таке робити на землі
Та може він, ще почекає,
І спалить майже всіх в вогні
Залишить лиш частину кращих,
Тіх, хто цінують кожну мить
Та тяжкий хрест на плечах тащять
Від праці тіло в них болить
Які встають разом із сонцем,
Які лягають разом з ним
І виглядають у віконце,
А бачать там лиш чорний дим...
Бо інші прагнуть йти все вище
І вже немає в них межі
Кудись біжать, аж вітер свище
Не мають совісті й душі.
Руйнують все, що будували
Всі наші прадіди и діди
Та вже за безцінь все продали
Заводи фабрики й сади...
* * *
Початок нового століття
Змінив суттєвість назавжди
І вже так мало містць у світі,
Куди ми можем вільно йти.
Бо майже кожен все привласнив
Степи, річки, шляхи. ліси
Тому, що думає що щастя
В об'ємах власності — біди.

comment Коментарі (0)

Я не можу писати вірші про кохання!
Досі я не відкрила цього почуття,
Та сьогодні побачила тебе востаннє,
Зрозуміла - кохала тебе все життя!
Ми з тобою ще зовсім з дитинства дружили,
Пам\'ятаєш, ми й дня не могли без пригод?
Нещодавно з тобою у вальсі кружили,
А тепер тебе відправляють на фронт!
Ти для мене лишивсь неслухняним хлопчиськом,
Хоч тепер ризикуєш життям на війні...
Я для тебе зостанусь зухвалим дівчиськом,
Що так часто приходить до тебе у сні...
І тепер я тебе з нетерпінням чекаю,
З нетерпінням чекаю твого я листа!
І тебе з кожним днем я все більше кохаю,
Та, на жаль, розлучила нас клята війна!
Чи зустріньмось ми ще, мій сміливий хлопчисько?
Ти хотів би зустрітись, та тут не твоя вже вина,
І ти міг би обняти кохане дівчисько,
Та, на жаль, розлучила вас клята війна!

comment Коментарі (0)

"Чекав тебе! Дарма! Прощай!"

Шукав тебе, чекав тебе!
Кохав тебе всі дні.
Жадав тебе, просив тебе,
А ти сказала: "Ні!"

Від слів тих серце рвало з тіла,
І душу оповила тьма.
Не знав, що ти цього хотіла,
Надіявся! Та-ба:- Дарма!

Твої слова були мені уроком,
Для мене ти була одна,
Я рухався з тобою крок за кроком,
Тепер накрила самота.

Я твоє рішення приймаю,
І не порушу спокій твій.
Як жаль, що більше не чекаю.
І не відчую дотик твій!

Я дякую тобі за щирість,
За те що не дала надій.
Мабуть візьму я з цього мудрість,
І буду рухатись до мрій.

Тобі я лиш одне бажаю:
"Безхмарне небо голубе."
Тебе назавжди відпускаю,
Знайди для себе те "одне"!

Це те чого усі жадають,
Воно даватиме тепло,
Це вислів: "Я тебе кохаю!"
Життя дає лише "воно".

І ти кохай, не відвертайся!
Життя лише розпочалось,
Вперед іди, не зупиняйся,
Зроби ти так, щоб все збулось.

Знайди перлину свого щастя,
І з рук ніколи не впускай.
Від себе лиш одне я скажу:
"Прощай! Прощай! Прощай! Прощай!"


Горить свіча, і плаче мати,
Куди поділося дитя?
Лягло воно лиш задрімати?
Та зупинилося життя…
«Пробач, матусю, що покинув,
Заставив плакати, прости.
Я йшов за вільну Україну!
Я лиш хотів допомогти.
Я знаю, тобі тяжко-важко
Й життя не буде вже тобі.
Та буду тут, з тобою, рідна,
У серці, ненько, назавжди.
Бо кажуть, що герої не вмирають,
Ти чуєш, мамо, я герой!
І жити буду вічно в Раю,
Ти свічку лиш постав за упокій.
Хотів я долі для країни,
Майбутнього для діточок своїх,
Щоб хоч вони не бачили руїни.
Жаль, таки не дочекався їх.
Вже час…
Тільки не плач, лебідко,
Прости мене чим завинив,
«Небесна сотня» буде стражом
вічним,
І я заступником твоїм..»
Відправилась душа на захід сонця,
Підняли ангели і понесли у Рай.
Він мав почесне право охоронця,
Він є герой, він полетів у даль…

comment Коментарі (0)

Я тебе розлюбив, якось все несподівано сталось…
До вчорашнього дня я ще жити без тебе не міг…
А сьогодні відчув, ніби щось у душі обірвалось;
Ніби Хтось від біди і від лиха мене застеріг…

Я сьогодні відчув, ніби серце почало щеміти,
Ніби сльози пролились в засмучену зоряну ніч…
Як яскраво та ніжно цвіли фіолетові квіти,
Що тобі дарував, як зустрілися ми віч-на-віч…

Щось гнітилось в душі, клекотіло і тихо стогнало;
Я дививсь у пітьму, світло падало десь з ліхтаря…
Вдалині, в небесах щось тривожно та сумно палало,
Відгорала мов згарище на небосхилі зоря…

Я не знаю навіщо зустрів я тебе в цьому світі
І навіщо пізнав я отруйну жагу почуттів…
Але ж як романтично несло нас обох в буйноцвітті;
У просторах небачених досі казкових світів…

comment Коментарі (0)

Багато грубих слів звучало з вуст твоїх
Багато чула докорів і нарікань
Багато чула я брехні від тебе
Потіпу що КОХАЮ НЕ ПОКИНУ...
Мені говорили що ти ще дитя
Не вір йому бо пожалієш
А я повірила тобі і покохала
Посправжньому тебе...
Вибач але я помилилась.
Ти був маленьким маминим синочком
І не раз робив лиш боляче мені
Та я тримала все це в скрині
Бо думала що біль пройде. але
Ти знаєш біль нестримна сила
Не зможу більше так...
Чому тебе я полюбила...
Чому повірити змогла...
Щоб мучитись тепер так-сяк
Розбитись хочеться об скелю
Втети від усіх на вік
І загубитися душею
Щоб ти дивитися не зміг...
Не зміг дивитися як плачу
І тишився життям своїм
Бо я нічого вже не знау
Не значу у житті твоїм....

comment Коментарі (0)

Замість віри й надії підкралась до серця зневіра;
Скільки ще у житті доведеться пройти перешкод ?!...
Я ненавиджу цього пихатого лютого Звіра,
Що мордує і знищує мій волелюбний народ…

Я ненавиджу цю деспотичну бандитську систему,
Що катує й жорстоко вбиває знедолених нас…
Й спонукає шукати для нації Волю щоденно;
І лунає набат у церквах – то звучить Парастас*.

Та не сила їм гордої нації духу зламати
І розвіяти Віру народу по сніжним степам…
Їм не вдасться синів України усіх розіп’яти…
Їм – бездушним сатрапам й тиранам, злодюгам й катам.

Ми не хочемо вічність блукати у пошуках Щастя;
І шукати омріяну Правду, сповиту в імлі…
Тож надіюсь, що Істину все ж воскресити нам вдасться,
Бо рабами не хочемо бути на рідній землі…

Парастас* — це заупокійне богослужіння, яке відправляється за убієнними.

comment Коментарі (0)

Який чарівний вранці небокрай…
Та на душі немає сонця, смеркло…
Я замість того, щоб створити рай,
Вимощував тобі дорогу в пекло…

Награвшись почуттями досхочу,
Не виривався із палких обіймів…
Хоча й донині пристрасно тремчу,
Пригадуючи ніжні буревії…

І все ж благаю: ти мене прости
За те, що обманув твої надії…
Навіки роз’єднав сердець мости
І розтоптав вінець палкої мрії…

За серця біль, за крик душі пробач;
За довгий шлях – від почуттів до зради…
За твій щасливий сміх і ніжний плач,
За те, що розтривожив зорепади…

Прости мене за все… і прощавай…
Лиш знай: любив бездумно і запекло…
Та замість того, щоб створити рай,
Вимощував обом дорогу в пекло…

comment Коментарі (0)