RU UA

Горить свіча, і плаче мати,
Куди поділося дитя?
Лягло воно лиш задрімати?
Та зупинилося життя…
«Пробач, матусю, що покинув,
Заставив плакати, прости.
Я йшов за вільну Україну!
Я лиш хотів допомогти.
Я знаю, тобі тяжко-важко
Й життя не буде вже тобі.
Та буду тут, з тобою, рідна,
У серці, ненько, назавжди.
Бо кажуть, що герої не вмирають,
Ти чуєш, мамо, я герой!
І жити буду вічно в Раю,
Ти свічку лиш постав за упокій.
Хотів я долі для країни,
Майбутнього для діточок своїх,
Щоб хоч вони не бачили руїни.
Жаль, таки не дочекався їх.
Вже час…
Тільки не плач, лебідко,
Прости мене чим завинив,
«Небесна сотня» буде стражом
вічним,
І я заступником твоїм..»
Відправилась душа на захід сонця,
Підняли ангели і понесли у Рай.
Він мав почесне право охоронця,
Він є герой, він полетів у даль…

comment Коментарі (0)

Я тебе розлюбив, якось все несподівано сталось…
До вчорашнього дня я ще жити без тебе не міг…
А сьогодні відчув, ніби щось у душі обірвалось;
Ніби Хтось від біди і від лиха мене застеріг…

Я сьогодні відчув, ніби серце почало щеміти,
Ніби сльози пролились в засмучену зоряну ніч…
Як яскраво та ніжно цвіли фіолетові квіти,
Що тобі дарував, як зустрілися ми віч-на-віч…

Щось гнітилось в душі, клекотіло і тихо стогнало;
Я дививсь у пітьму, світло падало десь з ліхтаря…
Вдалині, в небесах щось тривожно та сумно палало,
Відгорала мов згарище на небосхилі зоря…

Я не знаю навіщо зустрів я тебе в цьому світі
І навіщо пізнав я отруйну жагу почуттів…
Але ж як романтично несло нас обох в буйноцвітті;
У просторах небачених досі казкових світів…

comment Коментарі (0)

Багато грубих слів звучало з вуст твоїх
Багато чула докорів і нарікань
Багато чула я брехні від тебе
Потіпу що КОХАЮ НЕ ПОКИНУ...
Мені говорили що ти ще дитя
Не вір йому бо пожалієш
А я повірила тобі і покохала
Посправжньому тебе...
Вибач але я помилилась.
Ти був маленьким маминим синочком
І не раз робив лиш боляче мені
Та я тримала все це в скрині
Бо думала що біль пройде. але
Ти знаєш біль нестримна сила
Не зможу більше так...
Чому тебе я полюбила...
Чому повірити змогла...
Щоб мучитись тепер так-сяк
Розбитись хочеться об скелю
Втети від усіх на вік
І загубитися душею
Щоб ти дивитися не зміг...
Не зміг дивитися як плачу
І тишився життям своїм
Бо я нічого вже не знау
Не значу у житті твоїм....

comment Коментарі (0)

Замість віри й надії підкралась до серця зневіра;
Скільки ще у житті доведеться пройти перешкод ?!...
Я ненавиджу цього пихатого лютого Звіра,
Що мордує і знищує мій волелюбний народ…

Я ненавиджу цю деспотичну бандитську систему,
Що катує й жорстоко вбиває знедолених нас…
Й спонукає шукати для нації Волю щоденно;
І лунає набат у церквах – то звучить Парастас*.

Та не сила їм гордої нації духу зламати
І розвіяти Віру народу по сніжним степам…
Їм не вдасться синів України усіх розіп’яти…
Їм – бездушним сатрапам й тиранам, злодюгам й катам.

Ми не хочемо вічність блукати у пошуках Щастя;
І шукати омріяну Правду, сповиту в імлі…
Тож надіюсь, що Істину все ж воскресити нам вдасться,
Бо рабами не хочемо бути на рідній землі…

Парастас* — це заупокійне богослужіння, яке відправляється за убієнними.

comment Коментарі (0)

Який чарівний вранці небокрай…
Та на душі немає сонця, смеркло…
Я замість того, щоб створити рай,
Вимощував тобі дорогу в пекло…

Награвшись почуттями досхочу,
Не виривався із палких обіймів…
Хоча й донині пристрасно тремчу,
Пригадуючи ніжні буревії…

І все ж благаю: ти мене прости
За те, що обманув твої надії…
Навіки роз’єднав сердець мости
І розтоптав вінець палкої мрії…

За серця біль, за крик душі пробач;
За довгий шлях – від почуттів до зради…
За твій щасливий сміх і ніжний плач,
За те, що розтривожив зорепади…

Прости мене за все… і прощавай…
Лиш знай: любив бездумно і запекло…
Та замість того, щоб створити рай,
Вимощував обом дорогу в пекло…

comment Коментарі (0)

Не просто,так
я тут сидю,
не просто так.
Тебе я жду!
Я просто хтів
тобі сказати!
Чи мігби я
з тобой літати?
Чи мігби я
тебе обняти?
Я все сказав,
що хтів сказати!
Але видно було,
що тобі наплювати...
Я все сказав,
і всі слова пройшли
між нами!...
А ти: "давай останемось друзями"!:-|

comment Коментарі (0)

Минають дні, і ночі, й місяці
Та не забуду я хвилини ці
Як мене ти ніжно цілував
І як богиню палко покохав.

Лелеяв ти мене як квітку чарівну
Дотиком своїм пробуджував від сну
Чудовий вірш мені ти присвятив
Бо дуже щиро ти мене любив.

Мій подих затихав, кипіла моя кров
Коли співав мені ти пісню про любов.
І серце завмирало від всіх тих слів
Що ти мені на вушко шепотів.

Минають зими, минають і літа
В думках звучить лиш пісня та.
Пройшлися пальці по невидимій струні
Час все іде, а ти лежиш в труні.

comment Коментарі (0)

Так тяжко знати, що ти не мій,
Що не мені всміхаються твої вуста.
Так важко сидіти в тиші цій німій,
Так боляче придушити почуття.

Та ось минає час, і душа сміється…
Тебе не згадую, серце за тобою вже не б’ється.
І жити стало украй легко,
Тепер лечу на крилах швидко й далеко.

А ти щасливий, мабуть, зараз.
Та хоч… яке мені до того діло?
У тебе з нею, звісно, усе склалось,
А моє кохання давно вже відгриміло.

comment Коментарі (0)