RU UA

?Сьогодні для тебе я та,
що вже стала чужою.
Сьогодні я та, що не хоче
вже бути з тобою.
Сьогодні я та, що приховує
в серці образу.
Я та, що кохала й тепер
відчуває відразу.

Сьогодні ти той, кого просто
кохала колись.
Сьогодні ти той, кому вже
не крикну "Вернись!"
Сьогодні я та, що не прагне
твоєї любові.
Ми крутимось в світі, неначе
у замкнутім колі.

Сьогодні ми ті, що не можуть
кохати безтями.
Сьогодні ми різні, й ніколи
не будемо разом.
Завтра наступить, і теж воно
стане сьогодні.
Та спільним "сьогодні" не стане воно
вже ніколи.

А пам'ять моя- картини
у вирі малює.
Та твоє "сьогодні" тепер
мене не хвилює.
?Воно залишило болісний слід
у житті.
Кохала тебе, та вибач тепер,
ми чужі... ?

15 вересня 2011 рік Rockвишенька


Дорога в нікуди,
Яка веде в даль.
Ідуть по ній люди.
В їх душах печаль.
Голови схилені,
Ніби у сні.
Люди знесилені,
Похмурі й сумні.
Що то за люди,
І дивна дорога?
Дорога в нікуди,
А люди, то спогад.

comment Коментарі (0)

ПІСНЯ ПРО СМУТОК

Звідкись сутінки смуток збирають
І складають у постіль доволі.
Він як пух тополиний, злітає
Та засліплює очі до болю.

І защемлює змучену душу,
І знесилює руки і волю.
В ніч зі смутком іти чомусь мушу,
Так тягне і веде за собою.

І немає ні ночі, ні днини,
Щоб не спала зі смутком, не їла,
Щоб не мала на серці провини:
- Не сказала чи недолюбила...

Знову вітер шугає в хмаринах
І гасає в калюжах глибоких.
Дощові розмітаю краплини
І запитую себе: - Допоки?

Та допоки лягатиме смуток
В моє ліжко, на сонні повіки?
Хочу смуток згубити, забути,
Залишитись без нього навіки.

Хай би сонце в душі гріло знову,
Промінцями би сяяли очі.
Хай би слухала зоряну мову
В прохолодні чаруючі ночі.

Хай як смуток – то легкий, прозорий.
Хай як сум – то лише на хвилину.
Хай приходять сумління докори,
То ж потроху, а не без зупину.

comment Коментарі (0)

ВІДІЙДИ

Відійди. Відійди й не приходь,
Не принось мені зло і турботи.
То тобі, може, лише здалось,
Що нема мені більше роботи,

Ніж втрачать, ніж втрачати свій час
На кружляння по твоїй орбіті.
А я ж бачила нас, тільки нас,
Нас удвох у прекрасному світі.

Я з тобою була скрізь. Завжди.
Я натхненням була твоїм, тінню.
А тепер ти від мене іди.
Буду вільною. Будеш ти вільним.

Як багато років вже пройшло,
Сивиною покрилися скроні.
Я не знаю, чи щастя було,
Чи тримала його у долонях?

Ніби поряд ти, ніби й нема.
Чи ти, може, мене й не помітив?
Я змирилась. Бо все то – дарма.
Я стомилась бездарно так жити.

Ти підеш. То іди й не приходь.
Я стомилась від щастя такого.
Чи ж то щастя – самотність удвох?
Тяжко. Сумно і тяжко від нього.

comment Коментарі (0)

БІЛИЙ вірш. ЛЮТИЙ.

Десь у Венесуелі –
Дім на вершині скелі.
А десь у Боготі
Хтось їсти захотів.
А ти, мабуть, вночі
Звалився із печі,
Бо вранці сповістив –
Мене ти розлюбив!
Ото мені ізрання
Щасливе привітання!
Ти не іди сюди,
Щоб не було біди.
Прощення не проси
І квітів не неси.
Та ти тоді мені
Признався у вині,
Зробив важливу річ –
Та ж розтопив нам піч.
Отак серед зими
І помирились ми.

comment Коментарі (0)

ФІОЛЕТОВИЙ вірш. ГРУДЕНЬ,

Бушує вітер, розганяє хмари,
І яблуні шепочуть уві сні.
Не спиться. Тихо. Спогадів примари
Являються некликані мені.

А спогади приходять, хоч не хочеш.
Багато їх, як крапель у дощі.
І тихо випливає перед очі
Твій образ з глибини душі.

Ті очі дивні, кольору фіалки,
Забрали спокій, відібрали сон.
І знову зорі з ночі й до світанку
Я споглядаю зі сумних вікон.

comment Коментарі (0)

СІРИЙ вірш. ЛИСТОПАД.

Як пережить осінній смуток,
Оцей нестерпний листопад?
О, сірий цей зими здобуток –
Оголені дерева в ряд.

Вони, похнюплені, застиглі,
Стоять вздовж сірого шляху.
Похмуре небо дощик сипле
В спокійну змерзлую ріку.

Горобчик сірий, сизий голуб
Шукають рештки насінин.
І сірий вітер стиха стогне
Серед скуйовджених хмарин.

Якийсь художник в шапці сірій
Малює пензлем сірий день.
Він на палітрі фарбу білу
Змішав із чорною лишень

comment Коментарі (0)

Чому?
Ну чому так гидко на душі?
І чому так буває у житті?
Була людина і нема,
Жила вона й померла.

Кохали ми її понад усе
А зараз її нема...
Нема, як квітку ми зрізаєм
Яка хотіла жити і вмерла...
Вона була як та троянда в полі

Але прийшов тий гидкий буревій
Згубив цю квіточку лелову
І падають лелові лепестки
Мов пух літають у повітрі.

Це означає, що душа летить до Бога,
І не охоче їй спускатися до чорта
Який чекає, щоб упав ций лепесток.

Проходить час, хвилина й секунда
А вона пархає у повітрі
Не хочить покидать ций білий світ...

І ось вона подумала:
"Якщо я упаду до низу
То буде нехватати квітів.
А якщо я буду розправляти крила
То цю троянду будуть пам'ятати вічно..."

І тут троянда розгубилась
І чує крики здалека:
-Дивись, яка трояндонька гарненька
Лелова, пишна й одна...

comment Коментарі (0)