RU UA

У кожного своє минуле
Його не змінить вже ніхто
Чи добре чи погане все що було
У пам’яті залишиться воно.

Коли все добре ми про нього забуваєм
Коли погано згадуєм завжди.
Тож треба більше радості а не печалі
І не згадаєм більш жахливі дні.

Коло в нас щастя ми про бога забуваєм
Коли біда ми кличемо його.
Свої молитви ми до нього посилає
І просимо про радістьі добро.

Печаль і страх бо ти незнаєш чи проснешся знову
Закриваєш очі як в останій раз.
І просиш бога допомоги
про останій твій важливий шанс.

Коли біда приходить до людини
Вона жаліє про безцінні дні
І просить бога допомоги
щоб не були це останні дні.

Я прошу вас цінуйте кожну мить
Життя коротка нитка.
Бо ще сьогодні ми усміхнені, живі
А завтра вже ми плачемо й сумні.

Але в тяжку хвилину бог нас не покине
Обійме нас крилом своїм.
І допоможе перейти в тяжку хвилину
Подолати цю жахливу мить!!!(Н.Воробель)

comment Коментарі (0)

Відносини - матерія тонка;
Стосунки розриваються тужливо...
І ми вже не чекаємо дзвінка,
Який ще вчора був таким важливим.

Зникає все, мов кола на воді;
Проходить, як туман посеред літа.
Донещодавна ми - ще молоді,
А вже такі дорослі наші діти...

Літа-літа... Безмежність почуттів;
Безтямість вечорів й буремність ночі.
Як швидко все проходить у житті;
І вже щемить у грудях... Не клекоче...

Взаємин грань - тендітна і тонка;
Й стежина долі досить вередлива.
Та ти вже не очікуєш дзвінка,
Який ще донедавна був важливим...

comment Коментарі (0)

Нитка яка веде мене сюди
Дорогами, які проходять
Через мій шлях загублений.
Я натяну її, як тятиву
І міцно своїми руками
Триматиму. Триматиму і вже
Ніколи не відпускатиму
Мені так хочеться хоч раз
Тут втриматись, як на воді,
В повітрі і на суші
"Реально це?"- Напевно.
Нитка яка веде мене сюди
Так і залишиться на папері.

comment Коментарі (0)

Болить душа...а що ж їй ще робити? все подумки минає в небуття, життя таке нестримне і тендітне, що хочеться втікати в майбуття ! Беріть усе, що можете з собою, емоції, інтриги без жалю, бо більше так не буде в цій безодні -сьогодні є.., а завтра вуалю !
************************************************************

Минає час, минає все навколо, та тільки ми не знаєм до кінця...як жити далі, дихати без того, без кого світ немилий докінця! І "рве" в душі, затьмарює свідомість, допоки будеш сам у цім житті, ніхто не допоможе ділом добрим, підтримкою в твоїх сумних очах, бо поки можеш сам роби, як треба, а далі вже на відчуття душі...
***********************************************************
Прийде ще час і будеш ти щасливий, та тільки не гордися рідним всім, бо як то кажуть є той запис в Бога, що так породжує любов на всіх. Люби і знай, що ти творіння Боже, а ті хто, сквернять нас, скажи їм: -помоліться Богу !
💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥
P.S. друзі не судіть строго, це мої думки, обставини життя, настрій.

comment Коментарі (0)

Ці дні у вимірі дощів
Здавались довшими за вічність,
Хоч цю життєву алогічність
Могла б розрадить пара слів.
Та ні дзвінка, ні СМС -
Мобілка тишею мовчала
Так, ніби вимер світ увесь,
А дівчинка усе чекала...
Здригались плечі від плачу
І по щоках текли сльозини.
Губились відчаю хвилини
У безутішності дощу.


Ой світить сонце ясне
І вітер повіва
Любов моя не гасне
Любов моя жива

Щодня на сході сонця
Голубить ніч зірки
і я біля віконця
Ось ці пишу рядки

Моя голубко сиза
Ти серденько моє
Весна приходить чиста
Навкруг все розтає

Та чорні хмари вкрили
Могутні небеса
Гніздо ворони звили
І злоба воскреса

Уже багато років
На серденьку журба
Утратив я свій спокій
Тебе ж давно нема

Минуть тисячоліття
Спливуть немав вода
Нехочу я повітря
Коли тебе нема


Яка печаль у цілім світі
Настало горе і біда.
Бо всі ми гордо понеслися
Бо була гордість і пиха.

Давайте знімемо корони
І станемо розумними людьми.
Без заздрості ненависті і злості
Будемо усміхатися завжди.

А краще щиро помолімся
За світ, родину й лікарів.
І станемо ми всі здорові
Лиш пануватиме тут мир.

Бо тільки Божа тут надія
Що дальше в нас життя веде.
Ми віримо, що Бог нас не покине
А щиро руку простягне.

Давайте ми душевно помолімся
І ця біда від нас піде.
А буде тут любов і радість
І милосердя в серцях заживе!!!
(Н. Воробель)

comment Коментарі (1)

Ці роки голодомору,
Найстрашніше, що було.
Діти їстоньки хотіли,
Пухли , помирали.
Ну, а мати, що робити,
Дітей поїдати?
І таке було так часто,
Що важко й казати.
Їсти зовсім і не знали
Ці сім'ї де брати.
А весною, от весною,
Як підеш у поле,
Чи картоплю собирати!
Всі діти і мати.
І до вечора , одного
Дитяти не стало.
Оце горе, так ось горе,
Нічого не скажеш.
Що робити? Як тут жити?
Коли ти нікому
І на ніготь не потрібен,
Треба йти до дому.
А що вдома,голі стіни?
Та і діти голі...
Мати плаче, сліз немає
Діти всі голосять,
Так і літо промайнуло,
Наступила осінь.
Нас в сім'ї, аж п'ятеро
На той час було,
Але в ці роки,
Четверо померло...

І тепер я вже дорослий
І один , лишився.
Пам'ятаю все до каплі
Скільки сліз лишився.
І приходжу до могили
Кожного я року.
Вже мені , аж 90,
А братам та сестрам
Тому п'ять тоді було,
А тому чотири...
Але квітів не несу
Тільки , ненці милій.
Я приношу їм завжди
Їсти на могили.

comment Коментарі (0)