RU UA

На землю тихо падав сніг
Вкриваючи поля і гори
так загадково окружило всіх
безмежне білосніжне море

Казкова ніч покрила все село
і сон уклав усіх у ліжко,
лише світилося одне вікно -
у крайній хаті ще горіла свічка.

Закутавшись в хустину, при свічі,
втираючи гіренькі сльози,
Читала лист старенька мати уночі,
й в душі у неї вирували грози.

Вже сотий раз читаючи рядочки
Напам'ять вивчила усі слова.
Вже сотий день чекаючи синочка
Сидить і тихо молиться одна.

Син написав, що завтра бій останній!
Бій вирішальний, бій не на життя.
Він пише лист цей вже востаннє,
І сльози ллються, ллються без кінця.

"Та Ви чекайте, мамо, щохвилини,
Моліться Богу, так як молюсь я.
Моліться мамо, бо молитва нині,
не раз іще врятує нам життя!

Сніги мели, ставали білі хати,
Всі довгі ночі і короткі дні
Біля вікна сидить старенька мати,
І дивиться у білу далечінь.

Минула вічність і прийшла весна...
Розтаяли сніги навколо,
а мати все сидить біля вікна
чекає сина : радості чи горя.

І знову землю огорнула ніч
безшумна, темна, чарівна...
та свічка не згора біля вікна -
надія невмируща і свята.

Так тихо стало навкруги,
лиш чуть легкий подих вітру
Десь недалеко, там за ворітьми
Висока постать тихо йшла, повільно...

Вернувся син з війни додому,
а мати спала при свічі.
тихенько впав з руки додолу
Останній лист, останній при війні!

comment Коментарі (0)

21 століття. Романтики в ньому немає.
Тут тільки вульгарність, злість, інтернет.
Брязкіт монет - тільки це людину тримає,
Не розуміючи, де він, а де силует.

Головне бути в тренді, в моді... Вроді.
Всім плювати на красу душі,
На те, що думає не як усі.
Треба лице шикарне. І тіло в тому ж роді.

Багато похоті і мало чистоти.
Про почуття сучасні думав часто ти?
Відсоток дійсно закоханих пар наближений до числа Пі.
Інші - просто брешуть. Інші - просто сліпі.

Не вистачає нам чесності і доброти,
А світом цим правлять тільки понти.
Сумно стає від цеї пустоти,
Де в людях немає душевної красоти.

comment Коментарі (0)

Розтелені на аркуші рядки
Написані із горічю на серці
Їх зможуть зрозуміти ті батьки
У кого діти мертві.

Цю біль відчує лише та
Хто народила сина й відпустила
Дожити на війну останнії літа
Хотіла втримати,та не зуміла.

Вона благала не іди
Не покидай мене прошу не треба
Не йди синочку не іди
На перед себе не впущу до неба.

У тебе все попереду життя
Ти молодий,тобі ще жити й жити
Нам не війна потрібна,а сім'я
Мені б хоча б онуків поглядіти.

Стікала,по щоці сльоза
Слова благання не вщухали
Від жалю розривалася душа
З обіймів руки мами,сина не впускали.

На кого кидаєш мене стару?
Кого тепер будитиму раненько?
Хто ж поховає,як помру?
Не взнає більше расті серденько!

Минають дні,неділі й місяці
Конверт приходить матері від сина
Читаючи тремтить лист у руці
Радіє жінка,бо щаслива.

Не бійся мамо,я живий
Не плач,зі мною усе добре
Змінився я,я більше не малий
Тепер я став відважний і хоробрий

Багато нас таких,як я
Усі ми тут народ свій захищаєм!
Ми розуміємо ціну життя
У горі один другому допомагаєм.

Ти знаєш мамо,ми щодня
Разом до Бога молимось й благаєм
Щоб доки Україну бороня
Він не забрав усіх кого кохаєм.

Матусю вір я повернусь
Недовго воювати нам зосталось
Прийду й до твого серця пригорнусь
Воно уже багато настраждалось.

Минув ще час і знов приходить лист
Ваш син загинув у полоні
У вухах жінка чує лише свист
Не втримала листа в долоні

Вернувся син у цинковій труні
Народ стрічав героя на колінах
Усі завмерли в тишині
Коли стрічати мати вийшла сина.

А я ж благала сину не іди
Не залишай мене прошу не треба!
Молю синочку встань та обійми
А якщо ні,то забери й мене до неба.

comment Коментарі (0)

Я втомилась бути коханкою
і ніколи не бути дружиною.
Вічно чекати твоєї уваги,
і не бачити ніколи поваги.
Я для тебе всього лиш розвага,
щоб погратись, а потім забути.
Ти мене відпусти,
моє серце для тебе закрите.
Вже минули часи моєї любові.
А в душі порожньо та сумно
і не має місця для тебе.
Я забула про все і нічого не хочу згадати.
Моє серце горить від суму та болю.
Я забула про все і нічого не хочу згадати.
Все тепер у минулому
і не має з тобою майбутнє.
Я забула про все і нічого не хочу згадати
Ти мене більш ніколи не будеш карати.
І кохання твоє – це мука, зневага та біль.
А кохання – це щастя, любов та повага.
Але це не про тебе,
Бо не можеш мене так любити.
Я забула про все і нічого не хочу згадати.

comment Коментарі (0)

- Знаєш, я кохати хочу
Не можу більше я чекати.
- Мила, кажу відверто в очі
Пробач, але вже не моя ти.
- Хочу з тобою ще побути,
А ти ідеш не попрощавшись.
- Мила, нам варто все забути
Нам потрібно розлучатись.
- Не покидає мене, прошу
Я не забуду твої очі.
- Забудь мене, забудь
З тобою бути,я вже не хочу.
- На віки ти залишишся в моєму серці
Хоча на ньому давно вже рана.
- Повір, краще біль загоїться,
Ти в цьому не винна.
- Не йди, прошу не йди
Я люблю, вічно буду я любити.
- Кохана,мила прощавай
Повір,тобі краще без мене жити.

Юлія Мартин

comment Коментарі (0)

Смерть за кожним прийде в гості,
не ховайся, не втічеш.
Все одно візьме з собою
навіть як благать почнеш.

Ти не бійся та за нею йди
подивися як ти жив.
Зрозумієш ти нарешті,
скільки кривди за життя зробив.

Вибачся перед самим собою,
що стільки горя наробив.
Вибачся і перед Богом,
щоб він гріх той відпустив.

Смерті викажи подяку,
що відкрила очі.
Бери її за руку
та іди у вічність ночі.

comment Коментарі (0)

Осiннiй сум- невипадкова рiч .
Душа склада, зiтхнув, срiблястi крила.
Із вітром злива влаштувала січ,
Життєвий човен приспустив вітрила…

Смарагдового листя оксамит
Лежить зів'ялий, наче килим прілий,
А хмара, велетенська, майже кит,
В безодні неба подругу зустріла…

Гіркота смутку, як іржавий цвях,
Пронизує думки, все скам'яніло,
Стискає розпач, загубився шлях,
Неначе горб вросли у спину крила…

comment Коментарі (0)

Зайшов до кума, як годиться, в свято,
Приніс з собою літру первака,
А він собі стоїть посеред хати,
Тримає аркуш. –«Крылья мотылька»

Шепоче раптом. Потім- «Под луною»
Неначе з глузду з'їхав, що за лихо?
Питаю, куме, любий, що з тобою?
Він –«Циц»! Мені, -«Я вірш складаю. Тихо»!

Я скам'янів. Смикнув себе за вухо.
Та ні, не сплю, якийсь безглуздий жарт,
Він пошепки: –«Травинка, море, муха»
В очах як полум'я спалахує азарт…

А потім каже- «Ті селюк дрімучій
Це ж хокку! Рим нема, сімнадцять слів,
Отож беру «Великий и могучий»
І навмання, лише слова лічив!

Я написав віршів, десятків п'ять!
Я майже рівня Тютчева і Фета!
Оце його «Особенная стать»…
Аж смішно- я пишу: «Колючка, лето»…

comment Коментарі (0)