RU UA

Мені так важко.
В світі я - поет.
Мене вбиває кожне майже слово.
Переді мною знову силует:
Мій янгол плаче.
А моя утома...
Мене зморила.
Важко мені так.

Мені так важко.
Світ мене все вчить:
ти маєш впасти,
сила має здатнвсть закінчитись.
А я у відповідь
Стою.
Підняла голову.
Неначе та султана.

Мені так важко.
Рани рвані.
Я донька вбитої за те,
Що вижити хотіла.
В неї війшло.
Страшна ж за це була ціна.

Не так вже важко,
Як боюся.
Боюся схожого кінця.
Та зовсім інша я.
Здаюся?
Сьогодні, так.
А взавтра встану знов.


Слухай, я хочу у тебе дещо запитати...
Тільки тихо, щоб ніхто не міг те знати...
Скажи, коли ми навчимось людей хороших обирати?
Таких щоби знали як страшно ображати?
Людину яку не хочеться втрачати...
Послухай, коли ми жити навчимося, так щоб щастя як ріки глибокі у душу лилося?
Не знаю коли навчимося Життя цінувати...
Лиш знаю одне - за те що живем ми маєм кожен день подяку до Бога складати..
4.02.21 р

comment Коментарі (0)

Стеля, нагадуюча нескінченную даль
Це все, що я бачу, нажаль.
Ця стеля...

Ця стеля - це жах,
Ця стеля - це пекло і страх,
Але є в ній щось,
Приваблючє мої закоханні очі,
Щось гарне, щось ніжне,
Твій погляд дівочий!

Через твій погляд,
Себе я зі стелею зв'язав
Ти навіть не знала,
Як я тебе покохав.

Стеля - це мій уявленний світ,
Де ми з тобою в обіймах сміялись,
Стеля - це мій уявленний світ,
Де ми почуттів не боялись.

За межами стелі
Ти не зі мною,
За межами стелі
Я для тебе нікто,
За межами стелі
Гірко я плачу,
Бо твою ніжную посмішку,
Нажаль я не бачу.

Стеля - це мій уявленний світ
Де я не плачу від суму,
Стеля - це мій уявленний світ
Де я не бачу хлопот,
Стеля - це всесвіт,
Центр якого - любов.

За межами стелі
Ти - лиш сподівання,
Я малюю на стелі кохання
Кохання якого, як і щастя не буде,
Будьте щасливії,
Кохайтеся, люди!

comment Коментарі (0)

Квіти, як пахнули квіти,
І завжди поруч ти, де вони.
Десь в обіймах вечірнього світла,
Де час, наче, хтось зупинив.

Ніби ніколи небуло так тепло,
Ти до болю знайома історія,
Та давно все затихло, затерпло,
А залишилась ти, меланхолія.

Залишилась ще в тій весні,
Де мов цвіт беззахисний із виду,
Ти істинно живеш в мені,
Як пам'ять вічна про провину.


#меланхолія#лірика#пам'ять

comment Коментарі (0)

День безпросвітній, занурений в спомини…

Дощ пориваєтьcя снігом іти…

Раптом війнуло – як сонячним променем,-

Там за вікном у тролейбусі – ти!

Жаль, але бажане тільки здалось мені,-

Мряка і сутінки знову довкруж.

Жовті листочки –кораблики осені -

Мокнуть в холодних озерцях калюж.

Змерзлі дерева до затишку туляться...

Щемом на серці - утрат гіркота...

По спорожнілих оголених вулицях

Бродять заручені сум й самота.


Я зіткана з вогнів

нічних та денних

Дібров серед,

Належу до істот я

безіменних,

Я наче мед.


Неначе мед, солодка

і гірка я,

Я подих барв,

Добру старанно і сумлінно

ся навчаю,

Жену примар!


Не Берегиня я,

не дика Нявка,

Зла не чиню,

Зі мною не зрівняються

Русалки,

Я Зло спиню!

comment Коментарі (0)

Нового життя ступав порогом
Озираючись кудись назад,
Відчуття не пéредáти словом...
Забуваєш ти минулий сад.

Коли все ставало під приціли:
Тамування та розлуки біль,
Відчаєм... Зізнайся ти всеціло
Боротьбою, як в останній бій.

Звільнення. Вбиваєш ті незгоди!
Пам'ятаєш, що душа, як мідь?
Радостю невірність — то свобода
Бездоганна, як грішная хіть?

З легкістю залишиш за дверима
Несказанну гонорливу ніч,
Коли все розказане очима...!
І розмову вперше віч-на-віч.

comment Коментарі (0)

Палає віршами старинний тунель
Кинутий людством далеко в минуле,
Де осінь збирає неначе в бордель
Листя вологе, що смуток штовхнули.

А Київ згорає посмертно в дощі
Ніжно тримавши ту радість осінню,
І серце співає тримавши в руці
Справу останню, що вірна творінню.

Листи пам'ятають і клятву мою
Поспіхом писану дощами сердечно,
Осінь інакше помре десь в бою
Кинута страхом, і болем неґречно...

Палає віршами старинний тунель,
Потяг зірветься, помчиться далеко,
Вже вітер зриває кохання шинель,
Листя кружляє з тобою, лелеко...

comment Коментарі (0)