RU UA

Я зіткана з вогнів

нічних та денних

Дібров серед,

Належу до істот я

безіменних,

Я наче мед.


Неначе мед, солодка

і гірка я,

Я подих барв,

Добру старанно і сумлінно

ся навчаю,

Жену примар!


Не Берегиня я,

не дика Нявка,

Зла не чиню,

Зі мною не зрівняються

Русалки,

Я Зло спиню!

comment Коментарі (0)

Нового життя ступав порогом
Озираючись кудись назад,
Відчуття не пéредáти словом...
Забуваєш ти минулий сад.

Коли все ставало під приціли:
Тамування та розлуки біль,
Відчаєм... Зізнайся ти всеціло
Боротьбою, як в останній бій.

Звільнення. Вбиваєш ті незгоди!
Пам'ятаєш, що душа, як мідь?
Радостю невірність — то свобода
Бездоганна, як грішная хіть?

З легкістю залишиш за дверима
Несказанну гонорливу ніч,
Коли все розказане очима...!
І розмову вперше віч-на-віч.

comment Коментарі (0)

Палає віршами старинний тунель
Кинутий людством далеко в минуле,
Де осінь збирає неначе в бордель
Листя вологе, що смуток штовхнули.

А Київ згорає посмертно в дощі
Ніжно тримавши ту радість осінню,
І серце співає тримавши в руці
Справу останню, що вірна творінню.

Листи пам'ятають і клятву мою
Поспіхом писану дощами сердечно,
Осінь інакше помре десь в бою
Кинута страхом, і болем неґречно...

Палає віршами старинний тунель,
Потяг зірветься, помчиться далеко,
Вже вітер зриває кохання шинель,
Листя кружляє з тобою, лелеко...

comment Коментарі (0)

Лишилась помада на твоїх вустах,
Гірко приманить зайвих очей,
Сховають тумани воїнський страх,
Вітер востаннє здує з плечей.

Бо підеш від неї в дорогу тяжку...
Вбивче гармата гріє вогнем,
А ти не зважаєш, згадавши фату,
Ніжну помаду стерту дощем.

Благаєш в молитві вернути живим
Знову так палко діви грудям,
Віддатись гаряче всім тілом своїм...
Мов би немає суду суддям.

Та мрії забава всього лиш проста,
Тихо вмирають смертю війни,
Лишила помаду на серці дівча...
Лиш би дожити тої зими...

comment Коментарі (0)

Духмяно пахла рута - м`ята,

Манили далі дніпровІ -

Удвох так легко заблукати

У свіжоскошеній траві.

Сховався місяць - вічний сторож.

Затихла ніч... Спинився час...

І тільки безсоромні зорі

Всю ніч дивилися на нас.


Довершеність ліній жіночого тіла -
То є найпрекрасніше диво із див,
Бо, певно ж, Бог знав, чого жінка хотіла,
Коли він її творив!


Читаю цей світ немов книгу
Що раз, то новий епізод
Сьогодні любов, завтра крига
Сьогодні світанок. Ще крок

Люблю малювати світанки
Хоч захід - красиво, та все ж
Пейзажі виходять за рамки
А повісті - більше ніж текст

І все ж, мої любі світанки
Я б мріяла тут цілий день
І я б будувала скрізь замки
Рожеві та, мабуть, з пісень

comment Коментарі (0)

Павутина висить, мов вуаль, над замріяним містом;
Відлітають за обрій строкатим ключем журавлі...
Осінь пахне любов‘ю, глінтвейном і листям барвистим,
Що лежить розмаїттям на сонній подільській землі.

Я безмежно люблю ці пейзажі, знайомі з дитинства;
І задумливих верб споконвічну осінню журу...
Цей замріяний вальс у стрімкому танку падолиста
І, під пилом віків, цю фортецю... турецьку... стару...

Сторінки юних літ я у пам’яті перегортаю
Й, під вагою років, миті спогадів давніх ловлю.
Я і досі той погляд, що в душу дививсь, пам‘ятаю
І когось із дитинства далекого щемно люблю...

comment Коментарі (0)