RU UA

Каньйон плете строкаті візерунки,
Стару фортецю бачу вдалині…
Ще пам’ятає Смотрич поцілунки,
Якими пестив милу навесні…

Замріяно хитаються дерева;
В тумані поховалися хати…
Щось заметіль роздмухує квітнева
Кидаючи пелЮстки з висоти.

Щасливий клич далекого дитинства
Навіює минулого думки…
І незабутню ніжність материнства,
І юності щасливі сторінки.

Сторіччя викарбовують малюнки,
Блищать смарагдом скелі вдалині…
Каньйон плете строкаті візерунки
І росами блищить по сивині…

comment Коментарі (0)

Мереживом літ вкрилось ніжне обличчя твоє;
В куточках очей усміхаються «гусячі лапки»…
Ти – щастя безмежне, ти – море безкрайнє моє;
Жага почуттів, мій роман до останньої крапки…

Джерельний потік, у який я з любов’ю ввійшов,
Рапсодія звуків, що нею я марив щоночі…
Який я щасливий, що в грішному світі знайшов
Цнотливі вуста і небесно замріяні очі…

Осіннім теплом ти торкаєшся мого чола;
Вуста – вогняні, а в очах – зачарована просинь…
Під ранок покриє росу світанкова імла,
Ми в ніжних обіймах зустрінемо сонячну осінь…

Мереживом літ вкрилось личко тендітне твоє;
В куточках очей засоромились «гусячі лапки»…
Ти – щастя безмежне, ти – море бурхливе моє,
Мій шквал почуттів, мій роман до останньої крапки…

comment Коментарі (0)

Мамо, відведи мене в дитинство;
У далекі сонячні світи…
Одягни серпанкове намисто
І мою дорогу освіти…

Мамо, як мені буває важко
Втомленими віхами брести…
Кароока ніжна моя пташко,
Ти мене в душі перехрести…

Мамо, розжени мої страждання;
Біль тупий приборкай у грудях…
Осіни мої уподобання
Й підкажи до Щастя вірний шлях…

Одягни серпанкове намисто
Й заверни у зоряні світи.
Мамо, відведи мене в дитинство;
Стежку молитвами освяти…

comment Коментарі (0)

Солодкий голос

Збираю спогади свої,
Вони розкидані у серці:
Блискучі, кольорові скельця,
Ховають почуття за дверці,
Можливо, навіть і твої.

Солодким голосом у сні
Ти знов цілуєш мою ніжку.
Ні, не зникай, побудь ще трішки -
Я прокидаюся у ліжку
І дуже холодно мені.

Шукаю погляд твій палкий,
Щоб знову в ньому розчинитись,
Солодким яблуком налитись
І соку з губ твоїх напитись.
Для мене ти один такий.

Але між нами є межа,
Яку пройти немає сили.
Я відчуваю твоє тіло,
А, ми ж нічого не робили.
І світ на кінчику ножа.

Ти обійми мене так сильно…
Я в почуттях своїх – не винна.


Щось сильно і боляче вдарило в груди,
Щось сильно і боляче влучило в серце,
І болі тієї мені не забути..
Душа ж була ціла й міцна, як фортеця.
Веселощі вмить замінилися жалем,
А думка у мозгу гудить безшелесно.
Навіщо поранила своїм дюрантелем,
Моя рідна, сімнадцятирічная весно?
Як відданний честі й відомий маестро
Ти сльози мої утирала долонею.
Та дорослою стала я, любая сестро
І я вже навік повінчана з долею.
І співу твого вже я не почую,
А сльози розіллються холодною сталлю.
Із пізньої ночі до ранку ночую
Одна на одинці з своєю печаллю.
Тепер ми із нею - споріднені душі.
Ми стали прозорими, наче примари
І люди вже стали до мене байдужі:
Жорстокі, безлюдні, притворніє скнари.
Вже вщент розлетілось маленьке серденько,
А тінь моя власна вже попелом вкріта
Й розвіє по світу її вітер легенько,
А душа моя навічно у клітці закрита.

comment Коментарі (0)

Твої літа весною розквітали
І пахли різнобарв‘ям ніжних трав…
Ми на ромашці щастя нагадали,
Коли у снах дитячих пригортав…

Твої роки улітку клекотали,
З казахськими барханами текли.
Там юними і молодими стали,
Коли вуста любов’ю обпекли…

А потім були і весна, і літо
Як стрімко закрутив життєвий вальс…
Усе буяло юним первоцвітом,
І невблаганно й швидко мчало нас…

Літа твої на осінь повернули…
Став ще гарнішим розчерк милих брів…
Та по життю ми іншим присягнули,
Коли тебе через роки зустрів…

Прекрасна й неповторна неба просинь
І ми у ній, мов втомлені птахи…
Так швидкоплинно промайнула осінь…
Повиростали наші дітлахи…

І знову все кружляє по спіралі…
Страждання… поцілунки навесні…
І ми з тобою юні та зухвалі
Щасливо сміємося уві сні…

comment Коментарі (0)

Десь поміж літом і зимою
Я чую твій щасливий сміх…
Ти десь між ним й далеким мною,
Мій оповитий сумом Гріх…

Ти ніжним голосом співаєш,
Струною у душі бриниш…
І серце навпіл розриваєш,
І біллю у грудях щемиш…

Десь поміж радістю й журбою,
В солодкім мареві утіх,
Блукаєш ти із грішним мною,
Мій оповитий смутком Гріх…

comment Коментарі (0)

Надія.

Життя минає ... Можу все стерпіти :
образу, біль, самісіньку біду,
та без кохання не умію жити,
караюся, докіль його знайду.

Неначе Доля на моїй долоні
Не поєднає істини святі, -
дві лінії- Життя мого й Любові,
дві лінії тепер у самоті.

То – наче дві червоні ружі – рани...
Безглузде на землі людське життя,
якщо не маєш справжнього кохання,
яке ти ждав до самозабуття.


О, я знайду його в п”янкім розмаї,
душа цього жадає, аж бринить !
Надія струни серця огортає:
кохатиму, бо вмію я любить !

Нехай стократ збиватиму коліна,
своє кохання – тішусь ! – віднайду :
оту єдину в світі цім людину,
свою оргинію в осінньому саду.
2003 р.

comment Коментарі (0)