RU UA

Щось сильно і боляче вдарило в груди,
Щось сильно і боляче влучило в серце,
І болі тієї мені не забути..
Душа ж була ціла й міцна, як фортеця.
Веселощі вмить замінилися жалем,
А думка у мозгу гудить безшелесно.
Навіщо поранила своїм дюрантелем,
Моя рідна, сімнадцятирічная весно?
Як відданний честі й відомий маестро
Ти сльози мої утирала долонею.
Та дорослою стала я, любая сестро
І я вже навік повінчана з долею.
І співу твого вже я не почую,
А сльози розіллються холодною сталлю.
Із пізньої ночі до ранку ночую
Одна на одинці з своєю печаллю.
Тепер ми із нею - споріднені душі.
Ми стали прозорими, наче примари
І люди вже стали до мене байдужі:
Жорстокі, безлюдні, притворніє скнари.
Вже вщент розлетілось маленьке серденько,
А тінь моя власна вже попелом вкріта
Й розвіє по світу її вітер легенько,
А душа моя навічно у клітці закрита.

comment Коментарі (0)

Твої літа весною розквітали
І пахли різнобарв‘ям ніжних трав…
Ми на ромашці щастя нагадали,
Коли у снах дитячих пригортав…

Твої роки улітку клекотали,
З казахськими барханами текли.
Там юними і молодими стали,
Коли вуста любов’ю обпекли…

А потім були і весна, і літо
Як стрімко закрутив життєвий вальс…
Усе буяло юним первоцвітом,
І невблаганно й швидко мчало нас…

Літа твої на осінь повернули…
Став ще гарнішим розчерк милих брів…
Та по життю ми іншим присягнули,
Коли тебе через роки зустрів…

Прекрасна й неповторна неба просинь
І ми у ній, мов втомлені птахи…
Так швидкоплинно промайнула осінь…
Повиростали наші дітлахи…

І знову все кружляє по спіралі…
Страждання… поцілунки навесні…
І ми з тобою юні та зухвалі
Щасливо сміємося уві сні…

comment Коментарі (0)

Десь поміж літом і зимою
Я чую твій щасливий сміх…
Ти десь між ним й далеким мною,
Мій оповитий сумом Гріх…

Ти ніжним голосом співаєш,
Струною у душі бриниш…
І серце навпіл розриваєш,
І біллю у грудях щемиш…

Десь поміж радістю й журбою,
В солодкім мареві утіх,
Блукаєш ти із грішним мною,
Мій оповитий смутком Гріх…

comment Коментарі (0)

Надія.

Життя минає ... Можу все стерпіти :
образу, біль, самісіньку біду,
та без кохання не умію жити,
караюся, докіль його знайду.

Неначе Доля на моїй долоні
Не поєднає істини святі, -
дві лінії- Життя мого й Любові,
дві лінії тепер у самоті.

То – наче дві червоні ружі – рани...
Безглузде на землі людське життя,
якщо не маєш справжнього кохання,
яке ти ждав до самозабуття.


О, я знайду його в п”янкім розмаї,
душа цього жадає, аж бринить !
Надія струни серця огортає:
кохатиму, бо вмію я любить !

Нехай стократ збиватиму коліна,
своє кохання – тішусь ! – віднайду :
оту єдину в світі цім людину,
свою оргинію в осінньому саду.
2003 р.

comment Коментарі (0)

Солодка зрада з присмаком дощу.

Солодка зрада з присмаком дощу,
Заполонила серце стомлене коханням.
Воно, охоплене бажанням,
Напитися не може досхочу.

В чужих обіймах в щасті потопаєш,
І кожна зустріч, наче в перший раз…
Розум думок палких не може подолати,
Вир почуттів підхоплює щораз.

Ти завжди поруч, та тебе немає.
Життя підказує – терпи, переболить.
Живу, терплю, переживаю, та все одно не відпускає,
Болить, Болить, Болить…


Я знаю, що кохання наше
Розтане, як на сонці перший сніг,
А зараз я кохана, я кохаю,
А може це крізь сльози сміх?

Та я не хочу, щоб ти бачив слоьзи,
бо ти промінчиков ввійшов в мої світи.
І на вогнем розпеченій дорозі,
Немов ковток холодної води.

Я знаю,що усе це марно,
Бо не своїм - чужим живу життям,
Та я тебе у них не відбираю,
А просто тимчасово не віддам.

comment Коментарі (0)

Що таке кохання запитаєш-
Це не річ, це просто стан душі.
Це коли не ходиш, а літаєш,
Це коли живеш, немов у сні.

Це коли тобі давно за тридцять,
А думки і мрії школяра,
І знайоме вигляда обличчя,
Й до тремтіння ждеш його дзвінка.

Це коли не треба розмовляти-
У очах читаєш всі думки,
Лиш сидіти пору й цілувати,
І разом дивитись на зірки.

Просто знати,що живе людина,
Хай не поруч, та вона живе,
Й відчувати кожної хвилини,
Що вона також на тебе жде.

comment Коментарі (0)

Твоя доля – вільний птах
Летить у хмарах над морями
І може ось подасть нам знак
Що ми розлучені вітрами
Цей вітер злоби і неправди
Нас розлучив с тобою двох
І ти пішов уже назавжди
І соловей в гаю замовк
І лиш одна в осіннім гаю
Зі сльозами на очах
Самотньо зиму зустрічаю
Бо без неї ж тут ніяк
Рідна зимонько-зима
Серце моє плаче
З щоки униз тече сльоза
І він пішов назавжди

comment Коментарі (0)