Химерний діалог
Десь у світах
Ми прагнемо Кохання,
Ми від Кохання тікаємо…
Любов обертається на
Ненависть ,
Рай стає пеклом…
Іо Саві, Східний мислитель
***
«Ти – полонений,
ти – вояк хоробрий,
Ти на Володарку дивитися посмів
Закоханими дикими очима…
Тяжку провину спокутуєш ти
Рабом у ланцюгах,
невільником безправним…
Негідний раб, насмілився ти знов
закохано на мене подивитись…
За це страшне блюзнірство
ти помреш!
А втім я передумала:
Тебе
до мене на побачення
притягнуть…» -
«Не хочу радощів я
рабського кохання» -
«Відмовився, ну що ж,
ти можеш обирати:хх
Чи Кат,
чи Двері Старовинні,
Які ведуть в Світи
Смертельно Небезпечні…
Пішов, пішов,
Негідник непокірний,
Бунтівник зухвалий!
Тоді я залишаю
Королівство,
Зрікаюся Вінця,
Йду слідом за тобою.
Від мене не втечеш
Ніколи і нізащо!
Ми разом будемо:
Твоє
Кохання
Із моїм
Коханням
Об’єднаю я!"
Панін Олександр
Ставлю сама собі питання...
Ставлю сама собі питання,
Чи вмію жити, як потрібно,
Радіти сонцю на світанні,
Летіти пташечці подібно.
Так легкість сприйняття вражає
У простоті буденне щастя
І те, що серце забажає
Мені обов'язково вдасться.
Думки прозорі, як повітря,
Сама в собі знайду опору,
Відверта мрія та нехитра,
Я буду жити до упору.
Гришко Валентина
Сюрпризів не чекаю від життя...
Сюрпризів не чекаю від життя,
Скоріш за все чекаю їх від себе,
Бо маю вчасне я передчуття,
Яке пульсує в серці та між ребер.
Тендітну долю у своїх руках
Відігріваю, як замерзлу пташку,
Надії стільки у її очах,
Що буде легше, що не буде важко.
Вона співає гучно по весні,
Літає в небесах, бо має крила,
Шепоче вдячна доленька мені
Про те, що сильною була безсила.
І навіть те, що справді неможливо...
І навіть те, що справді неможливо,
Одного разу також може бути...
Так просто говорити, що щаслива,
Всі негаразди назавжди забути.
В омріяне повірити напевно,
Згадати те, на що давно махнула,
Того, чого хотілось недаремно,
В своє життя я знову повернула.
Не просто! Та вважаю, що можливо
Радіти кожній миті на світанні,
Чому і ні, насправді я щаслива
І кожен день життя, як день останній.
Щодня пишу листи та відправляю людям...
Щодня пишу листи та відправляю людям,
Про оптимізм, любов, природу, сум та зраду,
Про щирість й почуття, я знаю не осудять,
Тому знаходжу в них потребу та відраду.
Листи написані знаходять адресата,
Я впевнена вони завжди комусь потрібні,
Все без претензій на кумира чи фаната,
Ллються вірші з душі, пливуть струмкам подібні.
Побачить хтось себе щасливим на світанні,
А хтось до вдячності й добра прозріє,
Згадає давнє у стрімкому пориванні,
Лист прочитає мій та серце відігріє.
Розхристаний вітром цвіте абрикос...
Розхристаний вітром цвіте абрикос,
Завжди прохолодно в цю пору на жаль,
Все мариться теплих країв відголос,
Весна за вікном й не прикрита печаль.
Безлюдна красуня лунає, як сон,
Як ніби то мимо проходить вона,
Цвіте абрикос взявши вітер в полон,
Де ж люди поділись, на дворі весна.
Очі
Без слів уміють говорити,
Кричати голосно від щастя,
Вони заплачуть від напасті,
Не можуть очі одурити.
Вони завжди говорять правду,
ЇЇ почути можна в тиші,
В них відгукнеться біль від зради
Крізь вираз почуттів найглибший.
Читайте очі, ніби книгу,
Що там приховано у серці,
В них сподівання на відлигу,
В очах всі помисли відверті.
Сила підкорила
Згоріло те, що не горіло.
Я не любив та закохався!
Воно спочатку довго тліло,
А я як дурень сперечався.
Бо не вірив в ту любов,
Що в фільмах трактували.
Актори маски надягали знов
Та в роль, ніяк не попадали.
Бо не відчував я ту любов,
Що в книгах описали.
Як від того оживала в інших кров,
Але цим мою не зігрівали.
На щастя я зустрів її та полюбив,
Вона мене взаємного навчила.
В житті я вперше так ожив,
Тим повітрям яким мене любила.
Плекали, пестили, любили.
В серці влучні почуття.
В глибину душі так влучно били,
І залишились там на все життя.
Потрапивши туди вони не тануть,
Не з горять, не щезнуть, не зів'януть.
Ні які сили не в силах відібрати,
Того як міцно навчився я кохати!
Влайдар-ЯР