RU UA

Розхристаний вітром цвіте абрикос,
Завжди прохолодно в цю пору на жаль,
Все мариться теплих країв відголос,
Весна за вікном й не прикрита печаль.

Безлюдна красуня лунає, як сон,
Як ніби то мимо проходить вона,
Цвіте абрикос взявши вітер в полон,
Де ж люди поділись, на дворі весна.


Без слів уміють говорити,
Кричати голосно від щастя,
Вони заплачуть від напасті,
Не можуть очі одурити.

Вони завжди говорять правду,
ЇЇ почути можна в тиші,
В них відгукнеться біль від зради
Крізь вираз почуттів найглибший.

Читайте очі, ніби книгу,
Що там приховано у серці,
В них сподівання на відлигу,
В очах всі помисли відверті.


Згоріло те, що не горіло.
Я не любив та закохався!
Воно спочатку довго тліло,
А я як дурень сперечався.

Бо не вірив в ту любов,
Що в фільмах трактували.
Актори маски надягали знов
Та в роль, ніяк не попадали.

Бо не відчував я ту любов,
Що в книгах описали.
Як від того оживала в інших кров,
Але цим мою не зігрівали.

На щастя я зустрів її та полюбив,
Вона мене взаємного навчила.
В житті я вперше так ожив,
Тим повітрям яким мене любила.

Плекали, пестили, любили.
В серці влучні почуття.
В глибину душі так влучно били,
І залишились там на все життя.

Потрапивши туди вони не тануть,
Не з горять, не щезнуть, не зів'януть.
Ні які сили не в силах відібрати,
Того як міцно навчився я кохати!

comment Коментарі (0)

Вигулює небо хмари кудлаті,
Нечесані, пухнасті та лупаті,
Своїми роздивляються очима,
Людей сумних з округлими плечима.

А люди мовчазні, мов манекени,
Для хмар небесних, ніби феномени
Ступають крізь калюжі на асфальті,
Беззахисні, маленькі та завзяті.

Бредуть, нагнувши голову в печалі
Так рухаються по життю — спіралі,
Чому не радісні, вони не знають
З ранку до ночі...Потім засинають.


Каміння падали з душі
Складала їх в сюжети,
Вони мої, а не чужі,
Печальні амулети.

Створила сонячний пейзаж,
Мозаїчну картину,
На морі лагідному пляж
З яскравого бурштину.

Не тисне більше, не болить,
Попадали під ноги
Живим камінням в одну мить
Стелилися дороги.


Стежиночка моєї долі...
Бігла заплутано крізь хащі
Та в чистому гуляла полі,
Шукала шлях для себе кращий.

У крижаних обіймах снігу,
Відносин, що не гріли, мерзла,
Все сподівалась на відлигу,
Відтала я та крига щезла.

Весною сонечко світило,
З любов"ю дарувало квіти,
Стежинка долі...Пощастило,
Навчилася життю радіти.


Чорно-біле фото... Мов кіно чорно-біле...
Кадр за кадром летить, вже життя посивіло
Біла неба блакить, білим світить лампада
Чорна пташка летить, чорний лист листопада.

В чорно-білих світлинах своя перевага
У відзнятих хвилинах чуттєва наснага.
Колір різних емоцій пливе в фотознімку
Шквал яскравих овацій лунає крізь димку.


Я не можу купити щастя,
Радість теж не дадуть за гроші...
Каву певно зварити вдасться
Пригощайтесь мої хороші.

Аромат огорне й розбудить
В почуттях блаженства єдиних,
На щасливі думки наводить
В промінцях яскравих й спокійних.

Кави присмак пливе в повітрі,
Ранку мить новий день пророче
Радість з вірою у палітрі
Щастя створює той хто хоче.