RU UA

Десь у світах

Ми прагнемо Кохання,
Ми від Кохання тікаємо…
Любов обертається на
Ненависть ,
Рай стає пеклом…

Іо Саві, Східний мислитель

***

«Ти – полонений,
ти – вояк хоробрий,
Ти на Володарку дивитися посмів
Закоханими дикими очима…
Тяжку провину спокутуєш ти
Рабом у ланцюгах,
невільником безправним…

Негідний раб, насмілився ти знов
закохано на мене подивитись…
За це страшне блюзнірство
ти помреш!

А втім я передумала:
Тебе
до мене на побачення
притягнуть…» -

«Не хочу радощів я
рабського кохання» -

«Відмовився, ну що ж,
ти можеш обирати:хх
Чи Кат,
чи Двері Старовинні,
Які ведуть в Світи
Смертельно Небезпечні…

Пішов, пішов,
Негідник непокірний,
Бунтівник зухвалий!

Тоді я залишаю
Королівство,
Зрікаюся Вінця,
Йду слідом за тобою.
Від мене не втечеш
Ніколи і нізащо!

Ми разом будемо:
Твоє
Кохання
Із моїм
Коханням
Об’єднаю я!"

comment Коментарі (0)

Ставлю сама собі питання,
Чи вмію жити, як потрібно,
Радіти сонцю на світанні,
Летіти пташечці подібно.

Так легкість сприйняття вражає
У простоті буденне щастя
І те, що серце забажає
Мені обов'язково вдасться.

Думки прозорі, як повітря,
Сама в собі знайду опору,
Відверта мрія та нехитра,
Я буду жити до упору.


Сюрпризів не чекаю від життя,
Скоріш за все чекаю їх від себе,
Бо маю вчасне я передчуття,
Яке пульсує в серці та між ребер.

Тендітну долю у своїх руках
Відігріваю, як замерзлу пташку,
Надії стільки у її очах,
Що буде легше, що не буде важко.

Вона співає гучно по весні,
Літає в небесах, бо має крила,
Шепоче вдячна доленька мені
Про те, що сильною була безсила.


І навіть те, що справді неможливо,
Одного разу також може бути...
Так просто говорити, що щаслива,
Всі негаразди назавжди забути.

В омріяне повірити напевно,
Згадати те, на що давно махнула,
Того, чого хотілось недаремно,
В своє життя я знову повернула.

Не просто! Та вважаю, що можливо
Радіти кожній миті на світанні,
Чому і ні, насправді я щаслива
І кожен день життя, як день останній.


Щодня пишу листи та відправляю людям,
Про оптимізм, любов, природу, сум та зраду,
Про щирість й почуття, я знаю не осудять,
Тому знаходжу в них потребу та відраду.

Листи написані знаходять адресата,
Я впевнена вони завжди комусь потрібні,
Все без претензій на кумира чи фаната,
Ллються вірші з душі, пливуть струмкам подібні.

Побачить хтось себе щасливим на світанні,
А хтось до вдячності й добра прозріє,
Згадає давнє у стрімкому пориванні,
Лист прочитає мій та серце відігріє.


Розхристаний вітром цвіте абрикос,
Завжди прохолодно в цю пору на жаль,
Все мариться теплих країв відголос,
Весна за вікном й не прикрита печаль.

Безлюдна красуня лунає, як сон,
Як ніби то мимо проходить вона,
Цвіте абрикос взявши вітер в полон,
Де ж люди поділись, на дворі весна.


Без слів уміють говорити,
Кричати голосно від щастя,
Вони заплачуть від напасті,
Не можуть очі одурити.

Вони завжди говорять правду,
ЇЇ почути можна в тиші,
В них відгукнеться біль від зради
Крізь вираз почуттів найглибший.

Читайте очі, ніби книгу,
Що там приховано у серці,
В них сподівання на відлигу,
В очах всі помисли відверті.


Згоріло те, що не горіло.
Я не любив та закохався!
Воно спочатку довго тліло,
А я як дурень сперечався.

Бо не вірив в ту любов,
Що в фільмах трактували.
Актори маски надягали знов
Та в роль, ніяк не попадали.

Бо не відчував я ту любов,
Що в книгах описали.
Як від того оживала в інших кров,
Але цим мою не зігрівали.

На щастя я зустрів її та полюбив,
Вона мене взаємного навчила.
В житті я вперше так ожив,
Тим повітрям яким мене любила.

Плекали, пестили, любили.
В серці влучні почуття.
В глибину душі так влучно били,
І залишились там на все життя.

Потрапивши туди вони не тануть,
Не з горять, не щезнуть, не зів'януть.
Ні які сили не в силах відібрати,
Того як міцно навчився я кохати!

comment Коментарі (0)