Стежиночка моєї долі...
Стежиночка моєї долі...
Бігла заплутано крізь хащі
Та в чистому гуляла полі,
Шукала шлях для себе кращий.
У крижаних обіймах снігу,
Відносин, що не гріли, мерзла,
Все сподівалась на відлигу,
Відтала я та крига щезла.
Весною сонечко світило,
З любов"ю дарувало квіти,
Стежинка долі...Пощастило,
Навчилася життю радіти.
Гришко Валентина
Чорно-біле фото...
Чорно-біле фото... Мов кіно чорно-біле...
Кадр за кадром летить, вже життя посивіло
Біла неба блакить, білим світить лампада
Чорна пташка летить, чорний лист листопада.
В чорно-білих світлинах своя перевага
У відзнятих хвилинах чуттєва наснага.
Колір різних емоцій пливе в фотознімку
Шквал яскравих овацій лунає крізь димку.
Я не можу купити щастя...
Я не можу купити щастя,
Радість теж не дадуть за гроші...
Каву певно зварити вдасться
Пригощайтесь мої хороші.
Аромат огорне й розбудить
В почуттях блаженства єдиних,
На щасливі думки наводить
В промінцях яскравих й спокійних.
Кави присмак пливе в повітрі,
Ранку мить новий день пророче
Радість з вірою у палітрі
Щастя створює той хто хоче.
Вибач за зломане життя...
Вибач за зломане життя
Ти відломив й мого третину...
Вже не потрібні каяття,
Виховую твою дитину.
Роки, біжать собі у даль,
Як за вікном плили дерева
У потязі, де їли ми мигдаль,
Стояла спека полуднева.
Перон, як вирок, я зійшла,
Ти сам залишився без мене,
Кільце зронила, не знайшла
З ним і кохання навіжене.
Я поїду гала світ...
Я поїду гала світ, далеко-далеко поїду
В незнайомі місця для яких я сама незнайома
Там навмисно відкрию натхнення шухляду
І відчую свій злет та яка ж невагома...
У творінні з природою дуже далеко від дому
Мить поезії слова в самотньому світі окремо
Від людей, що мене прирікають на втому
Намистини слова, як прикрасу знайдену
Я надіну на душу так схожу порою на кому,
А можливо дефіс, я з'ясую, як буде потреба
Ніби нитку, яку обірвати не хочу
Там далеко від дому майбутнього спробу
Я словами у ритмі та римах собі напророчу
І не ставлячи крапку негайно продовжую злети
То й же самою ниткою крила пришила
В паралельному світі літають поети
Не спитавши нікого сама я туди полетіла...
Безвинна жінка у любові винна...
Безвинна жінка у любові винна,
На покривалі ночі швидкоплинно
В"язала прядиво зі слів й думок прощальних,
І розривала серденько безжально.
Як смертник, що тікає від погоні,
Немов шалені коні у загоні
Летить у сутінках прихованих нічних
Останніх почуттів моїх агонія.
Веселка в небі коромислом...
Веселка в небі коромислом,
Теплом огорнута земля.
Невидиме повітря чисте,
Весна на крилах журавля.
Але зима навшпиньки встала
Дихнула вітром холодів,
У очі квітам заглядала
Та й не залишила слідів.
Не повернути час в минуле
Де оселилася зима,
У спогадах вона тонула
І холоділа крадькома.
А за весною прийде літо,
Яке чекаємо в душі,
У сподіваннях краще жити
В період весняних дощів.
Метелик велетів на волю...
Метелик вилетів на волю
З мертвої лялечки спурхнув,
Не знав він про коротку долю,
Мов словом погляд привернув.
А хтось не встиг останнє слово
Рідному серцю донести,
Любов проходить випадково,
Коли нічого не спасти.
Загублене хай повернеться
Те, що не сказано вустами,
Метеликом в вікно проб"ється
Освідченням красивим стане.