Розхристаний вітром цвіте абрикос...
Розхристаний вітром цвіте абрикос,
Завжди прохолодно в цю пору на жаль,
Все мариться теплих країв відголос,
Весна за вікном й не прикрита печаль.
Безлюдна красуня лунає, як сон,
Як ніби то мимо проходить вона,
Цвіте абрикос взявши вітер в полон,
Де ж люди поділись, на дворі весна.
Гришко Валентина
Очі
Без слів уміють говорити,
Кричати голосно від щастя,
Вони заплачуть від напасті,
Не можуть очі одурити.
Вони завжди говорять правду,
ЇЇ почути можна в тиші,
В них відгукнеться біль від зради
Крізь вираз почуттів найглибший.
Читайте очі, ніби книгу,
Що там приховано у серці,
В них сподівання на відлигу,
В очах всі помисли відверті.
Сила підкорила
Згоріло те, що не горіло.
Я не любив та закохався!
Воно спочатку довго тліло,
А я як дурень сперечався.
Бо не вірив в ту любов,
Що в фільмах трактували.
Актори маски надягали знов
Та в роль, ніяк не попадали.
Бо не відчував я ту любов,
Що в книгах описали.
Як від того оживала в інших кров,
Але цим мою не зігрівали.
На щастя я зустрів її та полюбив,
Вона мене взаємного навчила.
В житті я вперше так ожив,
Тим повітрям яким мене любила.
Плекали, пестили, любили.
В серці влучні почуття.
В глибину душі так влучно били,
І залишились там на все життя.
Потрапивши туди вони не тануть,
Не з горять, не щезнуть, не зів'януть.
Ні які сили не в силах відібрати,
Того як міцно навчився я кохати!
Влайдар-ЯР
Вигулює небо хмари кудлаті...
Вигулює небо хмари кудлаті,
Нечесані, пухнасті та лупаті,
Своїми роздивляються очима,
Людей сумних з округлими плечима.
А люди мовчазні, мов манекени,
Для хмар небесних, ніби феномени
Ступають крізь калюжі на асфальті,
Беззахисні, маленькі та завзяті.
Бредуть, нагнувши голову в печалі
Так рухаються по життю — спіралі,
Чому не радісні, вони не знають
З ранку до ночі...Потім засинають.
Каміння падали з душі...
Каміння падали з душі
Складала їх в сюжети,
Вони мої, а не чужі,
Печальні амулети.
Створила сонячний пейзаж,
Мозаїчну картину,
На морі лагідному пляж
З яскравого бурштину.
Не тисне більше, не болить,
Попадали під ноги
Живим камінням в одну мить
Стелилися дороги.
Стежиночка моєї долі...
Стежиночка моєї долі...
Бігла заплутано крізь хащі
Та в чистому гуляла полі,
Шукала шлях для себе кращий.
У крижаних обіймах снігу,
Відносин, що не гріли, мерзла,
Все сподівалась на відлигу,
Відтала я та крига щезла.
Весною сонечко світило,
З любов"ю дарувало квіти,
Стежинка долі...Пощастило,
Навчилася життю радіти.
Чорно-біле фото...
Чорно-біле фото... Мов кіно чорно-біле...
Кадр за кадром летить, вже життя посивіло
Біла неба блакить, білим світить лампада
Чорна пташка летить, чорний лист листопада.
В чорно-білих світлинах своя перевага
У відзнятих хвилинах чуттєва наснага.
Колір різних емоцій пливе в фотознімку
Шквал яскравих овацій лунає крізь димку.
Я не можу купити щастя...
Я не можу купити щастя,
Радість теж не дадуть за гроші...
Каву певно зварити вдасться
Пригощайтесь мої хороші.
Аромат огорне й розбудить
В почуттях блаженства єдиних,
На щасливі думки наводить
В промінцях яскравих й спокійних.
Кави присмак пливе в повітрі,
Ранку мить новий день пророче
Радість з вірою у палітрі
Щастя створює той хто хоче.