Вибач за зломане життя...
Вибач за зломане життя
Ти відломив й мого третину...
Вже не потрібні каяття,
Виховую твою дитину.
Роки, біжать собі у даль,
Як за вікном плили дерева
У потязі, де їли ми мигдаль,
Стояла спека полуднева.
Перон, як вирок, я зійшла,
Ти сам залишився без мене,
Кільце зронила, не знайшла
З ним і кохання навіжене.
Гришко Валентина
Я поїду гала світ...
Я поїду гала світ, далеко-далеко поїду
В незнайомі місця для яких я сама незнайома
Там навмисно відкрию натхнення шухляду
І відчую свій злет та яка ж невагома...
У творінні з природою дуже далеко від дому
Мить поезії слова в самотньому світі окремо
Від людей, що мене прирікають на втому
Намистини слова, як прикрасу знайдену
Я надіну на душу так схожу порою на кому,
А можливо дефіс, я з'ясую, як буде потреба
Ніби нитку, яку обірвати не хочу
Там далеко від дому майбутнього спробу
Я словами у ритмі та римах собі напророчу
І не ставлячи крапку негайно продовжую злети
То й же самою ниткою крила пришила
В паралельному світі літають поети
Не спитавши нікого сама я туди полетіла...
Безвинна жінка у любові винна...
Безвинна жінка у любові винна,
На покривалі ночі швидкоплинно
В"язала прядиво зі слів й думок прощальних,
І розривала серденько безжально.
Як смертник, що тікає від погоні,
Немов шалені коні у загоні
Летить у сутінках прихованих нічних
Останніх почуттів моїх агонія.
Веселка в небі коромислом...
Веселка в небі коромислом,
Теплом огорнута земля.
Невидиме повітря чисте,
Весна на крилах журавля.
Але зима навшпиньки встала
Дихнула вітром холодів,
У очі квітам заглядала
Та й не залишила слідів.
Не повернути час в минуле
Де оселилася зима,
У спогадах вона тонула
І холоділа крадькома.
А за весною прийде літо,
Яке чекаємо в душі,
У сподіваннях краще жити
В період весняних дощів.
Метелик велетів на волю...
Метелик вилетів на волю
З мертвої лялечки спурхнув,
Не знав він про коротку долю,
Мов словом погляд привернув.
А хтось не встиг останнє слово
Рідному серцю донести,
Любов проходить випадково,
Коли нічого не спасти.
Загублене хай повернеться
Те, що не сказано вустами,
Метеликом в вікно проб"ється
Освідченням красивим стане.
Стирала межі, наче крейду з дошки...
Стирала межі, наче крейду з дошки,
Від захвату німіла й завмирала,
У відліку хвилини, як горошки,
І дні, як фішки в казино лишала.
Просила я пробачення у серця -
Мільйон разів постукало у душу.
Оголене і ніжне, ну, не сердься,
Не слухала, не чула... зараз мушу.
Нанизувати буду сотні вражень,
На нитку із подій, немов намисто...
А напрямок мені життя підкаже -
В думках про нього я блукаю містом.
Життя сценарій стертий до дірок...
Життя сценарій стертий до дірок,
Весь білий світ душі моєї витвір,
від річкового плеса до зірок.
Обірвані афіші котить вітер,
Дощем завіса падає із неба,
без квітів та овацій грала ролі,
вкладаючи слова туди від себе,
Гортала сторінки своєї долі.
Щербатий місяць, ти стеріг безсоння,
думки, що хвилювали й підіймали...
Кому несла, як серце на долоні
ту гру мою, яку не розпізнали ?
Раннє сонце
В моїх словах ще грає раннє сонце,
Хоч тихий відчай п’є серце моє.
А в когось душі олово чи стронцій,
А хтось серцям свій ладан віддає.
Нехай слова у часі забарились
І не тверді, і не міцні, як сталь.
Там моє небо, там душевна сила,
Куди не добирається печаль.
В моїх словах ще грає раннє сонце,
Мої думки ще гріє теплий плед.
Якщо є віра, то стерня не коле.
В ній сила, твердість і духовний злет!
Глінчук Тетяна