RU UA

Вигулює небо хмари кудлаті,
Нечесані, пухнасті та лупаті,
Своїми роздивляються очима,
Людей сумних з округлими плечима.

А люди мовчазні, мов манекени,
Для хмар небесних, ніби феномени
Ступають крізь калюжі на асфальті,
Беззахисні, маленькі та завзяті.

Бредуть, нагнувши голову в печалі
Так рухаються по життю — спіралі,
Чому не радісні, вони не знають
З ранку до ночі...Потім засинають.


Каміння падали з душі
Складала їх в сюжети,
Вони мої, а не чужі,
Печальні амулети.

Створила сонячний пейзаж,
Мозаїчну картину,
На морі лагідному пляж
З яскравого бурштину.

Не тисне більше, не болить,
Попадали під ноги
Живим камінням в одну мить
Стелилися дороги.


Стежиночка моєї долі...
Бігла заплутано крізь хащі
Та в чистому гуляла полі,
Шукала шлях для себе кращий.

У крижаних обіймах снігу,
Відносин, що не гріли, мерзла,
Все сподівалась на відлигу,
Відтала я та крига щезла.

Весною сонечко світило,
З любов"ю дарувало квіти,
Стежинка долі...Пощастило,
Навчилася життю радіти.


Чорно-біле фото... Мов кіно чорно-біле...
Кадр за кадром летить, вже життя посивіло
Біла неба блакить, білим світить лампада
Чорна пташка летить, чорний лист листопада.

В чорно-білих світлинах своя перевага
У відзнятих хвилинах чуттєва наснага.
Колір різних емоцій пливе в фотознімку
Шквал яскравих овацій лунає крізь димку.


Я не можу купити щастя,
Радість теж не дадуть за гроші...
Каву певно зварити вдасться
Пригощайтесь мої хороші.

Аромат огорне й розбудить
В почуттях блаженства єдиних,
На щасливі думки наводить
В промінцях яскравих й спокійних.

Кави присмак пливе в повітрі,
Ранку мить новий день пророче
Радість з вірою у палітрі
Щастя створює той хто хоче.


Вибач за зломане життя
Ти відломив й мого третину...
Вже не потрібні каяття,
Виховую твою дитину.

Роки, біжать собі у даль,
Як за вікном плили дерева
У потязі, де їли ми мигдаль,
Стояла спека полуднева.

Перон, як вирок, я зійшла,
Ти сам залишився без мене,
Кільце зронила, не знайшла
З ним і кохання навіжене.


Я поїду гала світ, далеко-далеко поїду
В незнайомі місця для яких я сама незнайома
Там навмисно відкрию натхнення шухляду
І відчую свій злет та яка ж невагома...
У творінні з природою дуже далеко від дому
Мить поезії слова в самотньому світі окремо
Від людей, що мене прирікають на втому
Намистини слова, як прикрасу знайдену
Я надіну на душу так схожу порою на кому,
А можливо дефіс, я з'ясую, як буде потреба
Ніби нитку, яку обірвати не хочу
Там далеко від дому майбутнього спробу
Я словами у ритмі та римах собі напророчу
І не ставлячи крапку негайно продовжую злети
То й же самою ниткою крила пришила
В паралельному світі літають поети
Не спитавши нікого сама я туди полетіла...


Безвинна жінка у любові винна,
На покривалі ночі швидкоплинно
В"язала прядиво зі слів й думок прощальних,
І розривала серденько безжально.

Як смертник, що тікає від погоні,
Немов шалені коні у загоні
Летить у сутінках прихованих нічних
Останніх почуттів моїх агонія.