Забула вже вона
Зацвів тюльпан червоний як та кров
І ромашка зацвіла біла як той сніг
І покохала я напевно знов
Та чи зміг покохати він?
Цвіте усе весна буяє
Затигла прохолодна й зла зима
А маленька дівчинка не знає
Що кохання взаємного нема
Життя летить мов листя з дерев
І час не зупинити ні на мить
І чути десь пораненого лева рев
Йому також щось у душі болить
Болить душа та не вщухає
Болить щодня щомісяця постійно
А дівчинка так сильно вже кохає
І у душі немов на час спокійно
Курить часто. І гуляє лиш сама
Ходить пізно вечорами одинокими
Адже віри у життя нема
І малі рани здаються широкими
Маленька дівчинка наївна
Вона не знає ще всього
Мале дівчисько йому вірна
І думає що втримає його
А він піде й саму залишить
Піде ні сказавши ані слова
Про їх любов вірші напишуть
Як він згадав та лиш забула вже вона.
Як багато ще хочеться сказати.
Багато залишилось не сказаних фраз.
Як хочеться душу комусь відкривати,
Щоб все залишилось без гніву й образ.
Як багато хочеться сказати.
Та пишемо всі знов тупі SMS.
Але і так довго не можна чекати,
У світі багато і інших чудес.
Як треба спішити, щоб все розказати,
Бо потім вже пізно буде, мабуть.
Люди на тебе не будуть чекати.
Бо скільки можна? Візьмуть і підуть.
Як шкода пізно про це розуміти.
Як виділитися поміж сірих мас.
Мовчати, насправді, це як відпустити.
І ми усі вже втрачаєм цей час.
Скажи! Кого любиш, кому довіряєш.
Скажи. Це так просто, у чому біда?
Біда у тому, що зовсім не знаєш,
Як та людина відповість на твої слова.
Як грім серед неба, бо думаєш завжди,
Що люди подумають, скажуть.. І так
Мучиш себе, їм байдуже насправді.
Хто любить, той завжди до тебе прийде.
Ірина
Хочу тебе... І тут вульгарності ні грама.
Я просто кожною клітинкою люблю...
Для мене ти найкращий, кращих вже немає.
Тебе в твоїх колишніх відмолю.
Хочу тебе допоки ми живемо,
До метеликів, що є у животі.
Один без одного ми вже не зможемо.
Один для одного ми сонце в темноті.
Коханих губ я хочу ще торкнутися,
Розтанути з тобою в небесах.
Укутатись тобою, з тобою ще проснутися,
І бути лініями на твоїх руках.
Хочу в безсонницю твою пробратися,
І замінить її чарівним сном.
В полон без опору тобі здаватися,
І тільки двоє будемо ми за вікном.
Хочу тебе, як хоче сонце літа,
Як грішний місяць ніченьки чека.
В обійми твої хочу бути я одіта,
З тобою хочу я до космосу... До дна...
Любов без пристрасті, як човен без весла.
А без любові в пристрасті короткий шлях.
Наша ж любов довгі роки росла
На дужих і великих кораблях.
Я скучила. Не знаю нащо і чому.
Ось так от тредій день скучаю.
Сьогодні допиваю восьму чашку чаю.
Знову занурююсь у цю пітьму.
Встала сьогодні о п'ятій ранку.
Незвично для мене, сон я люблю.
Йду. Знову не чекаю сніданку.
Пекучим сонцем себе обпалю.
Ночами тепер мені погано спиться.
Як засинаю, то вже майже три.
То кошмар якийсь знову насниться.
То дують в вікно холодні вітри.
Мені сьогодні не снилися сни.
Значить ти сьогодні не снився.
Знову чекаю швидкої весни.
Коли ти ще на мене дивився.
Я скучаю. І це вже не вперше.
Мене рятують від цього дощі.
Забуду про тебе тільки умерши,
Коли забуяють перші кущі.
З тобою бути,я хочу завжди,
Щоб в старості гріли наші спогади.
Щоб руки твої мене обіймали,
Щоб губи твої мене цілували.
Щоб квіти ти тільки мені дарував,
Щоб люблю й кохаю, мені лиш казав.
Щоб темної ночі коли я боюсь,
Я руку тримала твою, а не чиюсь!!!
А ведь всё могло бы быть иначе...
Мы могли бы жить на разных континентах.
Я бы гривны в магазине брал на сдачу,
ты бы нищим на улице давала бы центы.
Я мог завтракать глядя на башню Парижа
Ты в вечерней прогулке, по теченью Невы
Я с кавказских пригорий, всё ниже и ниже
Ты - туда, где сбываются детские сны
Наблюдая закат, из окна самолёта
Ты бы думала о Византийском вине
Я с упряжкой, на санях, искал бы кого то
Или на пляже, в солёной воде
Ты спасать бы могла пострадавших в Непале
Ну а я с автоматом в ужасной войне
Пробираясь сквозь джунгли, воюя с ветрами
А может быть в Риме, с бокалом в руке...
Но на небе Господь рассудил всё иначе
Сдавая нам карты в этой игре...
Я выиграл партию, не мог я иначе
Ведь Джокер давно в моей левой руке
Ты Бог! Ты Всё! Ты здесь! Ты всюду!
Ты в каждом биении, в каждом глотке
И Дом будет там, где с тобою я буду
Хочу до финала, рука чтоб в руке!
Детей что бы много, в субботу на дачу
Пройти все невзгоды спиною к спине
И знаешь, теперь я поверил в удачу!
Дождался! Она улыбнулась и мне!
Казалось что жизнь утратила краски
Что белый чернеет, а серый молчит
Что в жизни не нужно мне девичьей ласки
Но если ты рядом, то сердце звучит
Звучит от того что снова мы вместе
Что снова целуешь, и хочешь обнять
И знай, я дождусь, и ты будешь невестой
Осталось немного совсем подождать
Я був тільки твій,
І це мене лякало.
Що я застряг в силі вій
Якими ти зловила так ласкаво
І не пускала
Та не вбивала
Кохала міцно та тримала ніжно
Неначе бачучи в мені все те
Що так давно в собі тримала
Сидів я у полоні
І не пускала ти мене
Моя ти люба нене
Та я вже й сам йти не хтів
І бути тут вполоні вій
Я мрію спробувати твої губи на смак
Вони зроблять мене знову щасливою
Знову без болі,без важкості на душі
Я так мрію про тебе,ти для мене ідеал
Але я так мрію заглянули в твою душу
Який ти,що ти з себе представляєш?
Я бачу тебе так мало,мені тебе не вистарчає
Мені тебе замало,але цих декілька секунд
Дарують мені щастя незабутнє
Я пам'ятатиму їх все життя
Я чекаю той день,коли зможу тебе обійняти
Мені так хочеться підбігти
І обійняти тебе назавжди, коханий...
Мені не вистарчає тебе поряд,
Закрию очі і з тобою знову...