Я крок один вперед зроблю,
Не боячись поранити кохання.
Мені,як в спину ніж твоє зізнання,
Що я робитиму з твоїм "люблю"?
А час біжить в нікуди, як вода,
Що серце очищає й душу,
Пробачу й обіцянок не порушу,
Зітру у порох всі твої слова!
Ти ж не врятуєш, не зітреш сльози,
Життя - воно, як квітка в'яне,
Між нами гора льоду не розтане.
Залиш мене - немає в тім біди...
Не в змозі тільки дотепер збагнути,
Чому з тобою забуваю про межу?
Чому у серці так старанно бережу?
А відповідь проста: не маю сил забути.
Мене не вабить твоя висота,
Не варто спопеляти мою душу,
Не бійсь-я не стрибатиму з моста,
Але тобі зізнатися я мушу....
Я мушу запитати: чом тоді,
Коли жива ще була й непокірна,
Коли належала лише тобі,
Чому казав,що я тобі невірна?
Тоді,коли літала в небесах
П'янке кохання змусило тремтіти,
Я крила розпустила,наче птах,
Так рвалась в далечінь летіти.
Спалила все:і сваї,і мости,
Ні берега не бачила,ні краю,
Та знай:тоді то був не ти,
Не через тебе я й тепер згораю....
Сонце-ти моє
Дякую тобі моє сонце
Наче пташка залетіла у віконце
Ти прийшла в моє життя
Дала сенс для мого буття
Так було добре з тобою
Що ти зробила зі мною ?
Кожного дня думаю про тебе
не можу впізнати себе
навіщо ти втрутилась в моє життя
якщо не збиралась залишитися
серце ти моє розбила
і навіть не зрозуміла
твої слова солодкі наче мед
в день теплий тануть як лід
багато болю мені завдала
і сказала, що не кохала
я хотів тебе покинути
лишитись попросила ти
буду з тобою завжди
лише попросила б ти
Я пробував спрагу піском тамувати...
І море спалити хотів...
Та чим більше я мріяв бути з тобою
Тим далі від тебе летів.
Кохає чи ні?
Кохає чи ні?
Ось у чому питання...
Почуття в глибині
Жадають признання!
Чи потрібні вони їй?
Не знаю...
Але з кожним днем
Я все більше кохаю.
Хай тільки попросить -
Я зірку дістану.
А як хто образить -
В лікарню відправлю.
За посмішку чарівну,
Усе віддам, що маю.
А тугу невимовну
Від тебе я сховаю.
І ось він настав,
Час мій зірковий.
Перед тобою я став -
Твій погляд казковий.
Нарешті, сказав:
- Тебе я кохаю.
Життя свого без тебе,
Вже не уявляю.
Скажеш, що дурень?
Я повністю згоден.
Та дурень закоханий,
Почутів світлих повен.
Послухай, як серце
Б'ється поруч з тобою...
Хіба воно бреше?
Не здасться без бою.
Дай мені відповідь:
Чи маю я змогу,
Забути про тугу,
Забути тривогу?
Не мучай ти серце,
Не край мою душу -
Тільки скажи -
І я навіки залишу
Тебе у спокої.
Ти тільки скажи...
Не муч мовчанкою тяжкою,
А всю правду розкажи...
Два серця бились в унісон,
Віч на віч закохані стояли.
Й реальність тягнулась, мов сон.
Два сердця між собою розмовляли.
Прервала мовчанку вона -
Сльози на очах забриніли.
- Мушу зізнатись і я:
Терпіть мені більше не сила.
Кохаю тебе до нестями
Та втратити боюсь.
Я думала ночами:
А що як помилюсь?
Що будем ми робити,
Коли нема любові?
Як нам далі жити,
Намучавшись доволі?
Не бачили кохання,
Що поруч так було.
А все через питання:
Чи треба нам воно?
- Не переймайся, головне,
Разом назавжди ми тепер.
Туга, проблеми - все мине
Не варто лиш шукать химер.
Злилися в поцілунку
Якого так чекали.
Задовго вони мучились -
Кохання шукали.
Не шукай любов за небокраєм,
Просто озирнись.
Вона на тебе, може, вже чекає -
Ти їй посміхнись.