Кохання
А знаєте, душа болить,
Кохати і не знати чи взаємно.
Дивитися у очі ці палкі,
І думати: "А може все даремно"
Дурамно думаєш щодня,
Даремно памятаєш,
Даремно- днем, вночі і вранці
ЙОго не забуваєш.
А як зустрінеш то гориш,
І серце завмирає,
Душа болить, вирує кров,
Забуть....не забуваєш...
А знаєш хочеться забути,
І не літати в мріях,
Не думати про нього в снах,
Не вірити в надії....
І просто жити, як колись...
І мати насолоду.
Хотілося б усе забуть,
Й не рвати серця вроду....
Наталія Бондарчук
Ти моє сонце
Ти моє сонце миле,ніжне
Тебе кохаю я понад усе
З тобою жити вічно хочу
І в вирій мрій поринутись у двох
З тобою мрію я завжди
Ми різні ми це знаєм
Але є щось що нас тримає
Це коханням люди називають
Це відчуття є неповторним,щирим ніжним
Бажавщи тільки щастя я тобі
Робив що було в моїх силах
В коханні освідчувавсь тобі
Вірші присвячував тобі
Та вселив в недобрий час
Коли настали скрутні дні
Я хвилювавсь щоденно
Бо ти насітльки є важливою персоною в житті
Що я не уявляю це життя без тебе
Побачити я мрію з дня у день тебе
Та обійняти що є сили вмить
Ти так зводиш з розуму мене
що я пишу й пишу нові вірші
Денис Бондар
Пробач, що так і не вдалося!
Печаль і смуток злету не дає,
І сонця бачити не хочу я,
Лиш ти є та, що крила надає,
З тобою хочеться прожити це життя!
Дивлюсь я в небо й згадую тебе,
Я в ньому бачу промені волосся,
Щоранку так хотілось бачить це,
Пробач, що так і не вдалося!
І згадуються наші перші дні,
Коли так не хотів я розлучатись,
Чекав тебе, як сядеш ти в таксі,
І сотні раз хотілось ще прощатись.
Пробач, за сльози, біль і самоту,
За те що не вдалося осягнути,
Кохати й радувати ту одну,
Яку так хочеться до себе повернути!
Пробач за гнів, який ти бачила в мені
І за не виконані обіцянки!
Пробач за ту любов, яку давав тобі
І що терпіла мої забаганки.
Ти та, що освітила шлях,
Той шлях який давав мені надію.
А я приніс коханню крах,
Тепер, я лиш про тебе мрію.
Як хочеться вернути все назад,
І дарувати всі твої бажання.
Як хочеться позбавитись образ,
Пробач за все, лиш ти моє кохання!
Володимир Возняк
Міраж Любові
Пишу я вам, не знаючи насправді,
Чи варте це чогось, чи ні
І дивлячись у очі правді,
Я тихо гину в самоті.
Все винна зустріч випадкова,
Коли не зміг сказать ні слова,
Себе на муки я прирік.
Можливо, я б до цього й звик,
Проте не можу вже забути
Цей ніжний-ніжний погляд ваш,
Що буде довго ще стояти
Перед очима, як міраж.
Ці чорні брови, милі очі,
В яких є іскра до життя,
Вони, неначе білі ночі –
Що роблять ніч подобі дня!
Коли б ви знали, як жахливо
В любові спраги знемагати,
Палати й думкою всечасно
Лиш нездійсненне малювати…
Я був би радий хоча б раз
Чарівний погляд уловити
І, обійнявши ніжно вас,
Усе несказане сказати.
Чи я доб’юсь своєї цілі,
Чи знов піду у небуття.
Я віддаюся вашій волі!
У вас весь сенс мого життя!
Присвячено І. Балакіній (01.2012)
Зелені очі-це очі кольору весни,
В них бачу я,траву яка росою
вмилась.
щовечора полонять мої сни
вони навіки в серці моїм оселились
вони зелені і чарівні
вони бездонні й дуже дивні
в ці очі я дивитимусь зрання
й тебе кохатиму щодня
в ці очі я щодня дивитись хочу
й не хочу бачити в них сльози й сум
тебе щасливою зробити можу
і я ніколи не забуду твій парфюм
твої очі вони немов кристал
з першого погляду в них я
закохався
ці очі я б будьде впізнав
я навіть вірш для тебе написав