Вірші - Любов

Я сильна, я вільна, чи просто сама?
Додолу хилитись не буду.
Закрию я очі. Тебе вже нема.
І чорт з ним, сказала ж забуду!
Забуду як солодко ти обіймав,
Як ніжно тулилась до серця,
Як затишно було коли пригортав.
Як музику слухала я твоє серце.
Забуду чи теплі у тебе долоні,
Цілунок лиш ляже тавром на скроні...
Як сон все минеться з роками,
Слова десь розтануть рядками...
Горнятко кави застигне в руках,
Вітер сколише безодню.
Стільки тривоги в холодних рядках,
Стільки безумств поховала сьогодні...
Сказала: "Забуду!.." хоч знаю - обман,
Спогадом душу накриє туман.
Як не старайся і як не крути,
А в серці моєму ти будеш завжди...

Задивлений мій рай тумани сколихнули,
Кохання перше мрякою пішло.
Ти дивний сон, який забрали та не повернули,
Який судомами розлук звело.
А так хотілося пронести крізь негоди,
Крізь вітер, стужі, буревій,
Та не дійшли консенсусу чи згоди
Любов то не одна з повій...
За сотню сріблом ти її не купиш,
За сотню злотом теж не продасиш.
Вона шрамує серце для розваги,
Плете малюнки фібрами душі,
А часом сили додає й звитяги.
Її й хотів би то не віддаси.
Якщо попав то вже неси.
Вона тебе розіпне на хресті,
А потім зцілить у прощальному листі...
Терпи, страждай, але кохай,
Свідомість в забутті втрачай,
Це варте того буде, точно, знай...

Плаче небо німими дощами,
Плаче тиша уламками слів.
Облетіла весна пелюстками,
Облетіли роки міріадами днів..
І душа, що одна на двох,
Загубилась десь між світами.
І дорога одна на двох,
Розкололась двома стежками
Не зведе вже ніколи нас,
Зруйнували мости ми самі.
Лиш руїни та попіл між нами...
Моє серце навіки твоє,
Моє серце навіки з тобою.
Воно вперто ланцюг свій кує
І кайдани несе за собою...
Ти владика мій та господар,
Милосердний... волі приніс мені дар.
Та без тебе неволя розлука,
А любов?.. Любов то гірка наука...

Душа моя розхристана,
Рубцями вся потріскана.
Потріскана, поколена,
Стоїть, немов оголена.
І правдою і кривдою,
І щедрістю і щирістю,
Обділена твоєю милістю,
Блука бідаха світом,
І так їй зимно теплим літом...
Розбивши крила об твою,
Свою на глум я віддаю,
На глум, на сміх, на каяття.
Немає сил, таке життя,
Таке життя, любов і кара
І знов звучить: "Та ви ж не пара..."
Не пара...а чому... і хто кому,
Не пара він мені, чи я йому?..

Припаду до твого плеча,
Втамуй мою кляту тугу,
Покохай таку недолугу,
І дивитись в небо навчи.
Не боятись, коли так страшно.
Не ховатись, коли так сумно.
І вологим, холодним ранком
Поцілунком, немов серпанком
Огорни мою шкіру ніжно.
Пригорни аж до болю міцно,
Тихо й сОлодко пригорни.
І нехай це усе уява,
Злого розуму зла розправа,
Все це вигадки і казки...
Я залишусь у снах навІки
Не розплющу я більш повіки.
Бо прокинусь - тебе нема,
Тільки тиша кругом німа.
Краще жити тоді у снах
І померти в твоїх руках...

Я б хотіла тебе обійняти,
І відчути дотик руки.
Всі тривоги твої забрати,
Бути поряд, роки, віки.
Знати, як це, тебе любити,
Прокидатись коли ще спиш.
Одне серце на двох ділити...
От би знати про що ти сниш!
Берегти твою ніжну душу,
Проганяти тужливі думки.
Стукіт серця свого я стишу,
І зніму крижані замкИ.
Вітер зорі мої розвіє
І опустить на землю з мрій.
Вий же, вий снігова завіє,
Знаю, знаю, що він не мій...

Я люблю твої сині очі
І глибоку у них печаль.
Вони сняться мені щоночі,
В них туманами тоне даль...
Я люблю твої сильні руки,
І похмуре високе чоло.
Відголоски німої муки,
І судомами серце звело.
Заколише зима снігами,
Ми в любові згорим до тла.
І розтане холод між нами
Від нестерпної сили тепла,
Сили ніжності та любові,
І так міцно сплетених рук...
До останньої краплі крові,
Поки серця не стихне стук,
Буду завжди твоя й з тобою,
Буду поруч я день при дні.
Я закрию тебе собою
І на себе прийму вогні.
І любов моя стане дивом,
Аби ти був завжди щасливим...

Дурепа

Світ біжить- не зупиняється,
І по ньому хтось тиняєтся.
Хоче спокій віднайти,
Загубитись в пустоті.

Краще б оченьки мої-
Не дивились у твої.
Так побачила тебе-
Надурила я себе!

Краще б зовсім я не знала,
І тебе не зустрічала.
Так я дура закохалась-
Голова твоя зазналась!

Коли бачу його- плачу,
І на кого себе трачу?!
Я соромлюсь говорити,
Щоб себе не засмутити.

Він не думає про мене,
Та кому така я треба?!
З глузду з' їхавша дурепа,
Надурю сама я себе!

Світ біжить- не зупиняється,
І по ньому я тиняюся.
Хочу спокій віднайти,
І від тебе утекти!