Вірші - Любов

***

Моя любов до тебе буде жити вічно
У променях надії і паростках весни
У кожному польоті, в щасті, в мрії
У ніжності світанку і темряві пітьми


Моя любов до тебе, не зникне й не замре.
Яснітиме сміливо і знову оживе.
Тебе вона врятує, за тебе і помре
Та житиме з тобою, ніхто вже не вкраде...

Сьогодні знов мені наснився
І міцно-міцно обіймав.
І ніжно погляд твій світився,
Коли крилом ти огортав.
Ти пригорнув мене до себе,
Чоло цілунком таврував:
"Я знов прийшов, моя, до тебе.
Ніколи я не забував."
І тепло-тепло так відразу стало,
Життя по венах потекло,
І скресла крига, запалало,
Вогнем любові запекло...
Я міцно-міцно притулюся,
Закрию очі, знов засну.
До твого серця прихилюся,
Твоя, у сні і наяву...

Я з тобою забуду про горе,
Я з тобою забуду печаль.
Твої очі бездонне море,
А душа сивочола даль.
Зачерпнула я з них по вінця,
Зачерпнула я з них через край.
Пригорни ж мене, любий, міцно,
Пригорни і не відпускай.
І як плакатиму від болю
Мої сльози тихенько втри,
Я забуду надуману волю,
Я забуду про злі вітри...
І туман розійдеться млою,
Ти за руку мене веди,
Хоч і в пекло піду за тобою,
Не покинь лиш, не підведи.
Я опорою стану міцною,
Стану пристрастю на віки,
Буду радістю, часом журбою,
Як не згину на дні ріки.
Полікуй покалічену душу,
Дай забути: живу - бо мушу...
Дай згадати, що жити хочу!
Поклади вже недолі край,
Невже є таки десь той рай?...

"Кохаю..." серце тихо шепотіло,
Вуста мовчали, спалені журбою.
В душі щось квилило, щось нило,
Ти впевнено йшов стороною.
Розійшлось перехрестя доріг,
На якому нас зіштовхнула доля,
Ти душу мою не зберіг,
І забула я, що таке воля...
Лише серце вперто кохає,
І все ще чомусь чекає.
Я ж стомилася бути в полоні,
Небо спокій сипне в долоні.
Давно стерто усе по-між нами,
Ти лиш сон, який змило дощами...

Я сильна, я вільна, чи просто сама?
Додолу хилитись не буду.
Закрию я очі. Тебе вже нема.
І чорт з ним, сказала ж забуду!
Забуду як солодко ти обіймав,
Як ніжно тулилась до серця,
Як затишно було коли пригортав.
Як музику слухала я твоє серце.
Забуду чи теплі у тебе долоні,
Цілунок лиш ляже тавром на скроні...
Як сон все минеться з роками,
Слова десь розтануть рядками...
Горнятко кави застигне в руках,
Вітер сколише безодню.
Стільки тривоги в холодних рядках,
Стільки безумств поховала сьогодні...
Сказала: "Забуду!.." хоч знаю - обман,
Спогадом душу накриє туман.
Як не старайся і як не крути,
А в серці моєму ти будеш завжди...

Задивлений мій рай тумани сколихнули,
Кохання перше мрякою пішло.
Ти дивний сон, який забрали та не повернули,
Який судомами розлук звело.
А так хотілося пронести крізь негоди,
Крізь вітер, стужі, буревій,
Та не дійшли консенсусу чи згоди
Любов то не одна з повій...
За сотню сріблом ти її не купиш,
За сотню злотом теж не продасиш.
Вона шрамує серце для розваги,
Плете малюнки фібрами душі,
А часом сили додає й звитяги.
Її й хотів би то не віддаси.
Якщо попав то вже неси.
Вона тебе розіпне на хресті,
А потім зцілить у прощальному листі...
Терпи, страждай, але кохай,
Свідомість в забутті втрачай,
Це варте того буде, точно, знай...

Плаче небо німими дощами,
Плаче тиша уламками слів.
Облетіла весна пелюстками,
Облетіли роки міріадами днів..
І душа, що одна на двох,
Загубилась десь між світами.
І дорога одна на двох,
Розкололась двома стежками
Не зведе вже ніколи нас,
Зруйнували мости ми самі.
Лиш руїни та попіл між нами...
Моє серце навіки твоє,
Моє серце навіки з тобою.
Воно вперто ланцюг свій кує
І кайдани несе за собою...
Ти владика мій та господар,
Милосердний... волі приніс мені дар.
Та без тебе неволя розлука,
А любов?.. Любов то гірка наука...

Душа моя розхристана,
Рубцями вся потріскана.
Потріскана, поколена,
Стоїть, немов оголена.
І правдою і кривдою,
І щедрістю і щирістю,
Обділена твоєю милістю,
Блука бідаха світом,
І так їй зимно теплим літом...
Розбивши крила об твою,
Свою на глум я віддаю,
На глум, на сміх, на каяття.
Немає сил, таке життя,
Таке життя, любов і кара
І знов звучить: "Та ви ж не пара..."
Не пара...а чому... і хто кому,
Не пара він мені, чи я йому?..