Вірші - Любов

Я жила життя, проживала,
Просто тихо собі пливла,
І себе кожну мить питала
Де ж мене не туди завела,
Моя доля? Вона лиходійка
Знала, все : що ти є на Землі
Й натякала мені постійно,
Що я маю тебе знайти.
Але я не слухала долю,
Зрозуміти її не змогла,
І оману впустивши знову,
Я без сумніву клятву дала.
Але, я тоді й гадки не мала,
Що ти станеш мені на шляху,
Якби знала, тебе б я чекала
Нехай навіть життя проживу,
І зустріну тебе на схилі
Своїх літ, на межі життя,
Я чекала б тебе мій милий,
Повиносила б з себе сміття.
Щоб уникнути, злого слова,
Злого промислу, сумнівних фраз,
Щоб спліталися знову і знову -
В поєднанні крізь простір і час.
Бо такого, як ти не існує-
Ні на небі, ні в пеклі нема,
Навіть янголи разом лютують-
Перевершив ти всі божества.
Мені доля дала надію,
Що звела вона нас не дарма
Я зустріла свою людину
Якій можу віддати сповна,
Все, що втрачено, що забуто,
Все, що забрано кимось було,
Бо кайдан міцний, на розпутті,
Прикував хтось, мій до твого.
Прикував, але не подумав,
Що я клятву на вірність дала
І до чорта прекрасну юність,
Юність- вчитель, а зрілі літа -
Моя карма, мій погляд глибинний,
На початок і на кінець,
Ти в мені, і в тобі я загину
Це не змінно. Ти звів нанівець,
Все, що було до тебе, любий,
Мій світогляд, та й все життя,
Хто ж мене такою полюбить,
Коли й доля мене прокляла?
Хто ж мене, таку божевільну,
Візьме знов на поруки свої?-
А й не треба мені-я вільна,
Вибирати. А як хочеш ти?
Може хочеш, щоб я в яскравих
Кольорах повз тебе пройшла?
Ну, а хочеш, щоб я у травні
Білі мальви в руках несла?
Щоб ти тільки в мені сповідав,
Неповторність своєї душі
І впізнав би мене за слідом
Що лишила в минулім житті.

Моє спасіння чи моя погибель?
Скажи мені, хто ти в моїм житті?
Лишитися чи повністю поринуть
В твої солодкі полуничні сни?

З'явився несподівано, неждано
З'явився звідти, звідки й не чекать
Не знаю я - це добре чи погано,
Що довелось нам одне одного впізнать

Впізнать серед усіх, серед мільярдів,
Між тисячі облич, мільйонів слів.
Не знаю, як на шлях ти мій натрапив,
Та знай моє життя ти розділив:

На те що було до, і те що після,
Межу у долі ти провів умить.
Тепер лишається чекати звістку,
Яка все допоможе зрозуміть:

Для тебе я остання чи чергова?
Хто ти для мене світло чи пітьма?
Це випадковість, ну а може доля?
Час все розставить по своїм місцям.

А поки що, лишилось ворожити
На картах, гущі, чайному листі...
Просить у неба таїнство розкрити,
Бо не буває випадковостей в житті.

І що, що відьма?... Що я маю з того?
Знання таємні, помисли людей?
І Всесвіт може впасти мені в ноги.
Але я потребую лиш тебе...

А ти мене залишив тут сконати
Як несподівано прийшов - так ти і зник
Не знаю я, що думати й гадати
Минув лиш тиждень - а здалося рік

І з дня у день сполохано чекаю
Сама не відаю чого. Або кого.
З безумством божевільно розмовляю
Про все чого насправді не було

І мій запалений "енцефалітний" мозок
Осягне, що я згаяла момент,
І просто зупинилась на дорозі,
Що я власноруч знищила усе.

Благаючи, сповзаю на коліна:
- Нічого більше - я спокутую вину!
Або ж зітри зі Світу мене милий
Щоб не лишилось, що покласти у труну

Поразка

твоїм байкам нема кінця і краю
Не стане мені сил дістати до мети
Блукаючи стежками пекла й раю
Дивилась ,як горять усі мости

Дивилась ,як весь світ руйнують
І тане Антарктида знову й знов
І вірила,щасливі ще існують
І вірила в твою недолюбов

Я вірила у тебе мов у казку
Та ти у ній уже не граєш ролі
І важко дуже визнати поразку
Й іти навпомацки,шукати свою долю

Але хоч ти моя. поразка
І буть з тобою геть немає суті
З тобою повна віри в казку
І повна щастя навіть в скруті

На уламках

Я танцюю на уламках
На уламках свого серця
Це не шахи,я не в дамках
Ми в фіналі,то ж не сердся

Ми один одного не тримали
Мені не боляче і не жаль
Ми повільно себе ламали
І щоб сховати рани,куталися в шаль

Та істину важко сховати
Усе завжди виходить на поверхню
Ти хотів мене обіграти
Лиш тим,що дивився зверхньо?

Зверхньо,на все що я ліпила з уламків
Це правда,нам хотілося пограти
Ми дурні,як твердять суспільні рамки.
І ми обоє повинні програти.

Ми обоє гралися з вогнем
А тоді гадали : звідки опіки?
Не бути разом ночі з днем
Не будуть із морозом тропіки

Мінус на мінус - пара?
І що,це тебе втішає?
Любов повз пройшла мов примара
Обернулись - а її немає

І наостанок запитання:
Чи варто починати грати
Якщо напевно знаєш,без вагання
Те,що тобі судилося програти?

Мораль яка?Яка мораль в цім світі?!
Скажу це кожному,хто запитає:
Ми живемо в 21 столітті
Ні любові,ні моралі вже давно немає.

Сон

Може ти - це був лиш сон?
Бо так пройшло все непомітно,
Всі люди,мов зграя ворон,
А ми в цій зграї птахи перелітні

Я – камінь,але тільки в твоєму океані,
Я – лід,та лише в твоїй Арктиці,
Ти – світло в моєму тумані,
Я – фея лиш в твоїй фантастиці.

Стрілка годинника біжить швидше часу,
Для когось дурниці, а для мене ж реальність
Я людей забула й відпустила масу,
А з ними - тебе і твою псевдоідеальність.

Ти – денний промінь,я –нічна зоря,
Ти – світ надії,я - чорна безодня
Я – звуки року,а ти – треля солов'я,
Таких ,як я –мільйон,таких як ти – лиш сотня.

Може ти - це просто сон?
Я не знаю в кого запитати
Ти на межі,я перетнула рубікон
Але якщо ти сон,то я лягаю спати.

А як його забути?

Серце моє болить,
Душа тіло покидає..
Бо мене не любить той,
Кого я найбільше кохаю..

Не знаю чому саме він,
Чому саме його полюбила..
Його усмішка мені,
Серце розломила..

Навіщо серце подарила,
Навіщо душу віддала?
Він усе це викинув, і сказав:
"Це для того, щоб ти мене не згадала.."

А як його не згадати?
А як його забути?
Ну як забути той ніжний голос..
І ті теплі руки..

В моїй душі весна

А в моїй душі весна,
Ти прийшов в моє життя.
Як сонце,як ріка,
як сяйво зір у небесах.
Ми зовсім різні,я це зна
І ти один,і я одна
Та може щось нас поєдна
Моя любов до тебе велика
Та час іде,в душі-печаль
Ти все забув,я-ні,це знай
І знов зима.В душі зима.
Ні тут,ні там тепла нема,
Можливо все це є дарма,
Та ні,надія в серці ожива.
Що ми разом,Він і я.
Тому що Він - моє життя.
Нажаль,це недосяжна мрія.
І знов зима.Серце і душа
так гірко плаче,бо усе дарма...