Вірші - Любов

Кохає чи ні?

Кохає чи ні?
Ось у чому питання...
Почуття в глибині
Жадають признання!

Чи потрібні вони їй?
Не знаю...
Але з кожним днем
Я все більше кохаю.

Хай тільки попросить -
Я зірку дістану.
А як хто образить -
В лікарню відправлю.

За посмішку чарівну,
Усе віддам, що маю.
А тугу невимовну
Від тебе я сховаю.

І ось він настав,
Час мій зірковий.
Перед тобою я став -
Твій погляд казковий.

Нарешті, сказав:
- Тебе я кохаю.
Життя свого без тебе,
Вже не уявляю.

Скажеш, що дурень?
Я повністю згоден.
Та дурень закоханий,
Почутів світлих повен.

Послухай, як серце
Б'ється поруч з тобою...
Хіба воно бреше?
Не здасться без бою.

Дай мені відповідь:
Чи маю я змогу,
Забути про тугу,
Забути тривогу?

Не мучай ти серце,
Не край мою душу -
Тільки скажи -
І я навіки залишу

Тебе у спокої.
Ти тільки скажи...
Не муч мовчанкою тяжкою,
А всю правду розкажи...

Два серця бились в унісон,
Віч на віч закохані стояли.
Й реальність тягнулась, мов сон.
Два сердця між собою розмовляли.

Прервала мовчанку вона -
Сльози на очах забриніли.
- Мушу зізнатись і я:
Терпіть мені більше не сила.

Кохаю тебе до нестями
Та втратити боюсь.
Я думала ночами:
А що як помилюсь?

Що будем ми робити,
Коли нема любові?
Як нам далі жити,
Намучавшись доволі?

Не бачили кохання,
Що поруч так було.
А все через питання:
Чи треба нам воно?

- Не переймайся, головне,
Разом назавжди ми тепер.
Туга, проблеми - все мине
Не варто лиш шукать химер.

Злилися в поцілунку
Якого так чекали.
Задовго вони мучились -
Кохання шукали.

Не шукай любов за небокраєм,
Просто озирнись.
Вона на тебе, може, вже чекає -
Ти їй посміхнись.

Немовби

Немовби тільки усе пооживіло,
квіти цвіли,дерева зеленіли
весна барвилась фарбами своїми,
і ніжний дотик до її руки,
та щасливий спогад на усі роки.

Ми цілувалися...

Ми цілувалися у житі,
А десь у серпня на межі
Веселе і кумедне літо
Купалось в сонячній діжі.

І бризки осяйного світла
На спраглих танули губах,
І дві душі, в єдину злиті,
Пливли у синіх небесах.



* * *
On s’embrassait parmi les seigles
Mais aux confins de cet été
Un août joyeux un août espiégle
Plogeait dans un ciel éclaté.

Les larmes de la clarté supréme
ont tout uni au creux des levres
et les deux âmes unies de même
passaient ensemble dans les airs.

Переклад французькою Д. Чистяка

ЗАКОХАНІ

Подалі від суєт і від тривог
За невеличким cтоликом в кав'ярні
Вони сиділи, усамітнившись удвох,
Такі щасливі і такі прегарні.
Теплом сердець запалена свіча.
Її долоні у його долонях...
І море ніжності в закоханих очах,
І безмір відданості у очах бездонних...
Залишилось незайманим глясе.
В їх душах музика народжувалась й вірші...
Вони один для одного - усе.
І навіть більше!

Я жила життя, проживала,
Просто тихо собі пливла,
І себе кожну мить питала
Де ж мене не туди завела,
Моя доля? Вона лиходійка
Знала, все : що ти є на Землі
Й натякала мені постійно,
Що я маю тебе знайти.
Але я не слухала долю,
Зрозуміти її не змогла,
І оману впустивши знову,
Я без сумніву клятву дала.
Але, я тоді й гадки не мала,
Що ти станеш мені на шляху,
Якби знала, тебе б я чекала
Нехай навіть життя проживу,
І зустріну тебе на схилі
Своїх літ, на межі життя,
Я чекала б тебе мій милий,
Повиносила б з себе сміття.
Щоб уникнути, злого слова,
Злого промислу, сумнівних фраз,
Щоб спліталися знову і знову -
В поєднанні крізь простір і час.
Бо такого, як ти не існує-
Ні на небі, ні в пеклі нема,
Навіть янголи разом лютують-
Перевершив ти всі божества.
Мені доля дала надію,
Що звела вона нас не дарма
Я зустріла свою людину
Якій можу віддати сповна,
Все, що втрачено, що забуто,
Все, що забрано кимось було,
Бо кайдан міцний, на розпутті,
Прикував хтось, мій до твого.
Прикував, але не подумав,
Що я клятву на вірність дала
І до чорта прекрасну юність,
Юність- вчитель, а зрілі літа -
Моя карма, мій погляд глибинний,
На початок і на кінець,
Ти в мені, і в тобі я загину
Це не змінно. Ти звів нанівець,
Все, що було до тебе, любий,
Мій світогляд, та й все життя,
Хто ж мене такою полюбить,
Коли й доля мене прокляла?
Хто ж мене, таку божевільну,
Візьме знов на поруки свої?-
А й не треба мені-я вільна,
Вибирати. А як хочеш ти?
Може хочеш, щоб я в яскравих
Кольорах повз тебе пройшла?
Ну, а хочеш, щоб я у травні
Білі мальви в руках несла?
Щоб ти тільки в мені сповідав,
Неповторність своєї душі
І впізнав би мене за слідом
Що лишила в минулім житті.