RU UA

І що, що відьма?... Що я маю з того?
Знання таємні, помисли людей?
І Всесвіт може впасти мені в ноги.
Але я потребую лиш тебе...

А ти мене залишив тут сконати
Як несподівано прийшов - так ти і зник
Не знаю я, що думати й гадати
Минув лиш тиждень - а здалося рік

І з дня у день сполохано чекаю
Сама не відаю чого. Або кого.
З безумством божевільно розмовляю
Про все чого насправді не було

І мій запалений "енцефалітний" мозок
Осягне, що я згаяла момент,
І просто зупинилась на дорозі,
Що я власноруч знищила усе.

Благаючи, сповзаю на коліна:
- Нічого більше - я спокутую вину!
Або ж зітри зі Світу мене милий
Щоб не лишилось, що покласти у труну


твоїм байкам нема кінця і краю
Не стане мені сил дістати до мети
Блукаючи стежками пекла й раю
Дивилась ,як горять усі мости

Дивилась ,як весь світ руйнують
І тане Антарктида знову й знов
І вірила,щасливі ще існують
І вірила в твою недолюбов

Я вірила у тебе мов у казку
Та ти у ній уже не граєш ролі
І важко дуже визнати поразку
Й іти навпомацки,шукати свою долю

Але хоч ти моя. поразка
І буть з тобою геть немає суті
З тобою повна віри в казку
І повна щастя навіть в скруті


Я танцюю на уламках
На уламках свого серця
Це не шахи,я не в дамках
Ми в фіналі,то ж не сердся

Ми один одного не тримали
Мені не боляче і не жаль
Ми повільно себе ламали
І щоб сховати рани,куталися в шаль

Та істину важко сховати
Усе завжди виходить на поверхню
Ти хотів мене обіграти
Лиш тим,що дивився зверхньо?

Зверхньо,на все що я ліпила з уламків
Це правда,нам хотілося пограти
Ми дурні,як твердять суспільні рамки.
І ми обоє повинні програти.

Ми обоє гралися з вогнем
А тоді гадали : звідки опіки?
Не бути разом ночі з днем
Не будуть із морозом тропіки

Мінус на мінус - пара?
І що,це тебе втішає?
Любов повз пройшла мов примара
Обернулись - а її немає

І наостанок запитання:
Чи варто починати грати
Якщо напевно знаєш,без вагання
Те,що тобі судилося програти?

Мораль яка?Яка мораль в цім світі?!
Скажу це кожному,хто запитає:
Ми живемо в 21 столітті
Ні любові,ні моралі вже давно немає.


Може ти - це був лиш сон?
Бо так пройшло все непомітно,
Всі люди,мов зграя ворон,
А ми в цій зграї птахи перелітні

Я – камінь,але тільки в твоєму океані,
Я – лід,та лише в твоїй Арктиці,
Ти – світло в моєму тумані,
Я – фея лиш в твоїй фантастиці.

Стрілка годинника біжить швидше часу,
Для когось дурниці, а для мене ж реальність
Я людей забула й відпустила масу,
А з ними - тебе і твою псевдоідеальність.

Ти – денний промінь,я –нічна зоря,
Ти – світ надії,я - чорна безодня
Я – звуки року,а ти – треля солов'я,
Таких ,як я –мільйон,таких як ти – лиш сотня.

Може ти - це просто сон?
Я не знаю в кого запитати
Ти на межі,я перетнула рубікон
Але якщо ти сон,то я лягаю спати.


Серце моє болить,
Душа тіло покидає..
Бо мене не любить той,
Кого я найбільше кохаю..

Не знаю чому саме він,
Чому саме його полюбила..
Його усмішка мені,
Серце розломила..

Навіщо серце подарила,
Навіщо душу віддала?
Він усе це викинув, і сказав:
"Це для того, щоб ти мене не згадала.."

А як його не згадати?
А як його забути?
Ну як забути той ніжний голос..
І ті теплі руки..