RU UA

Міраж Любові

Пишу я вам, не знаючи насправді,
Чи варте це чогось, чи ні
І дивлячись у очі правді,
Я тихо гину в самоті.

Все винна зустріч випадкова,
Коли не зміг сказать ні слова,
Себе на муки я прирік.
Можливо, я б до цього й звик,

Проте не можу вже забути
Цей ніжний-ніжний погляд ваш,
Що буде довго ще стояти
Перед очима, як міраж.

Ці чорні брови, милі очі,
В яких є іскра до життя,
Вони, неначе білі ночі –
Що роблять ніч подобі дня!

Коли б ви знали, як жахливо
В любові спраги знемагати,
Палати й думкою всечасно
Лиш нездійсненне малювати…

Я був би радий хоча б раз
Чарівний погляд уловити
І, обійнявши ніжно вас,
Усе несказане сказати.

Чи я доб’юсь своєї цілі,
Чи знов піду у небуття.
Я віддаюся вашій волі!
У вас весь сенс мого життя!

Присвячено Балакіній Інні (01.2012)


Кохання
А знаєте, душа болить,
Кохати і не знати чи взаємно.
Дивитися у очі ці палкі,
І думати: "А може все даремно"

Дурамно думаєш щодня,
Даремно памятаєш,
Даремно- днем, вночі і вранці
ЙОго не забуваєш.

А як зустрінеш то гориш,
І серце завмирає,
Душа болить, вирує кров,
Забуть....не забуваєш...

А знаєш хочеться забути,
І не літати в мріях,
Не думати про нього в снах,
Не вірити в надії....

І просто жити, як колись...
І мати насолоду.
Хотілося б усе забуть,
Й не рвати серця вроду....


Ти моє сонце

Ти моє сонце миле,ніжне
Тебе кохаю я понад усе
З тобою жити вічно хочу
І в вирій мрій поринутись у двох
З тобою мрію я завжди

Ми різні ми це знаєм
Але є щось що нас тримає
Це коханням люди називають
Це відчуття є неповторним,щирим ніжним

Бажавщи тільки щастя я тобі
Робив що було в моїх силах
В коханні освідчувавсь тобі
Вірші присвячував тобі
Та вселив в недобрий час

Коли настали скрутні дні
Я хвилювавсь щоденно
Бо ти насітльки є важливою персоною в житті
Що я не уявляю це життя без тебе

Побачити я мрію з дня у день тебе
Та обійняти що є сили вмить
Ти так зводиш з розуму мене
що я пишу й пишу нові вірші


Пробач, що так і не вдалося!

Печаль і смуток злету не дає,
І сонця бачити не хочу я,
Лиш ти є та, що крила надає,
З тобою хочеться прожити це життя!

Дивлюсь я в небо й згадую тебе,
Я в ньому бачу промені волосся,
Щоранку так хотілось бачить це,
Пробач, що так і не вдалося!

І згадуються наші перші дні,
Коли так не хотів я розлучатись,
Чекав тебе, як сядеш ти в таксі,
І сотні раз хотілось ще прощатись.

Пробач, за сльози, біль і самоту,
За те що не вдалося осягнути,
Кохати й радувати ту одну,
Яку так хочеться до себе повернути!

Пробач за гнів, який ти бачила в мені
І за не виконані обіцянки!
Пробач за ту любов, яку давав тобі
І що терпіла мої забаганки.

Ти та, що освітила шлях,
Той шлях який давав мені надію.
А я приніс коханню крах,
Тепер, я лиш про тебе мрію.

Як хочеться вернути все назад,
І дарувати всі твої бажання.
Як хочеться позбавитись образ,
Пробач за все, лиш ти моє кохання!


Міраж Любові

Пишу я вам, не знаючи насправді,
Чи варте це чогось, чи ні
І дивлячись у очі правді,
Я тихо гину в самоті.

Все винна зустріч випадкова,
Коли не зміг сказать ні слова,
Себе на муки я прирік.
Можливо, я б до цього й звик,

Проте не можу вже забути
Цей ніжний-ніжний погляд ваш,
Що буде довго ще стояти
Перед очима, як міраж.

Ці чорні брови, милі очі,
В яких є іскра до життя,
Вони, неначе білі ночі –
Що роблять ніч подобі дня!

Коли б ви знали, як жахливо
В любові спраги знемагати,
Палати й думкою всечасно
Лиш нездійсненне малювати…

Я був би радий хоча б раз
Чарівний погляд уловити
І, обійнявши ніжно вас,
Усе несказане сказати.

Чи я доб’юсь своєї цілі,
Чи знов піду у небуття.
Я віддаюся вашій волі!
У вас весь сенс мого життя!

Присвячено І. Балакіній (01.2012)