RU UA

***

Він Тебе любить, а Ти його – ні…
Просто Ти звикла до нього…
Серце не може палати в вогні
Й не відчувати нічого…

Серце не може мовчати, - воно, -
Тисне у грудях і рветься.
І, як солодке іскристе вино
Хмелем чуттєвим береться….

Серцю тривожно у передчутті –
Хто ж його може спинити ?!
Інколи хочеться просто в житті -
Щиро і ніжно любити…

Серце не може палати в вогні
Й не відчувати нічого…
Не ображайся… здається мені -
Просто Ти звикла до нього…

0 comment Коментарі (0)

Вірш – загадка.
Вона була вродлива і зухвала
Дівоча гордість пасувала їй….
Всіх хлопчаків у класі закохала
У сірі очі серед гарних вій…..

Вона була красива і тендітна,
Струнка, неначе закарпатська лань…
А ще сором’язлива і привітна….
Із серцем, вкритим золотом бажань.

Воно було чарівне й дуже миле
Це непокірне радісне дівча….
Медове, наче яблуко достигле
Й солодко-терпке, наче алича…

А ще вона у почуттях блукала,
В її очах я вгледів щастя мить…
Вона мені у серце так запала,
Що й до сьогодні в ньому щось щемить….

0 comment Коментарі (0)

Дай мені мить палкого бажання,
Канонаду безсонних ночей…
П’янкуватого погляду зрання
І гіпнозу блакитних очей…

Залиши у віках сьогодення:
Ощаслив… зацілуй… заласкай…
Дай мені неземного натхнення
І створи мені ніжністю рай…

Я любитиму мабуть до тризни
Твою ласку і твою красу…
І Твою неземную харизму
Через терни життя пронесу…

Буду плакати, буду сміятись;
Небо бачитиму голубе…
Почуттями не буду кидатись
І чекатиму вічність Тебе…

І,-щоб ніч ця була не остання,
І,-щоб вічним був спалах очей…
Подаруй мить палкого кохання
В канонаді безсонних ночей…

Липень 2012

0 comment Коментарі (0)

Фоміновій Людмилі – з ніжністю…

Коли з любов’ю думаю про тебе
І зранку бачу личенько твоє…
Здається, що стає синішим небо
І сонце променистішим стає…

І не гірчить у філіжанці кава,
Стає ніжнішим присмак мигдалю…
І осінь золотиста і ласкава
Всім розповість, що я тебе люблю…

Вересень 2012 р.

0 comment Коментарі (0)

***
Я не прийду до тебе у віршах,
Не напишу любовної поеми…
Не приголублю у ранкових снах,
Й не принесу жовтаві хризантеми…

Я не візьму у руки стік пера,
Забуду про солодкі поцілунки…
Бо літня у відносинах пора
Переросла у непрості стосунки…

Я не вдивлятимусь у далечінь,
Замріяно не буду посміхатись…
Піду навіки з твоїх сновидінь
І зорями не буду милуватись…

Образ не буде, хіба в цьому річ –
Ти так і не змогла Коханням стати…
Мабуть тому в серпневу тиху ніч
Не зміг я на стальний курок нажати ?!…

Покрилися журбою почуття,
І серце стислось невгамовним болем…
Та видалити зі свого життя
Тебе, нажаль, не зможу я ніколи…

Вересень 2012 р.

0 comment Коментарі (0)