RU UA

ЗУСТРІЧ..
Коли я вперше до тебе прийшла
За вікном буяла весна,
Була чудова погожа пора
І за вікном вишня цвіла.
Я пам’ятаю і зараз ту мить,
Як у душі біль щемить.
А коли я до тебе зайшла,
Біль і тривогу весні віддала.
Я увійшла і забула про все
Любов,як вино-терпке і п’янке
Воно охопило серце моє,
А я забула відчути твоє.
Та згодом відчула і трохи злякалась
«Невже я сліпо знов закохалась?..»
А серце у відповідь каже,що так!
І я зрозуміла-без нього ніяк!
Дивилась на нього і просто мовчала,
Боялась сполохати щастя,що мала.
Хотіла дивитись на нього і знати,
Що зможу у всьому йому довіряти,
Що зможу прийти,обійняти його
Такого далекого й в той час свого.
Просто побути поруч із ним
І назвати коханим своїм.
Сказати йому найтепліші слова,
Що поруч із ним я знову жива.
Що знову навчилася знову любити
І біля нього лиш хочеться жити!
З ним лиш я світ по-новому пізнала,
З ним всі негоди перечекала,
До сильних грудей його пригорнулась
І тихенько від щастя всміхнулась,
Бо для нього так мало треба:
Погожої днини й блакитного неба,
Коханого серця,що завжди зігріє,
Що все від любові пробачить зуміє.
Кохала й кохатиму завжди його -
Такого далекого й в той час свого!..

0 comment Коментарі (0)

Осіння пора, за вікном дощить,
А в мене із очей сльозинки.
Чекаю з нетерпінням зустрічі
Моя, надіюсь, друга половинка.

Осіннє листя падає додолу.
Блакитне небо оповила темнота.
І сірі хмари пливуть по ньому,
А тебе все нема, нема, ще нема.

Осінній ліс – немов у казці.
Осіння ніч і небо повне зір.
І спогади про ту єдину зустріч
Я пам`ятаю до сих пір.

Осіння пора, птахи відлетіли.
Ще трішки, і ти прилетиш.
Я буду чекати тебе з нетерпінням.
Залишишся поряд, і не відлетиш.


Ця дорога, ця швидкість, ця осінь і ти
І серце в грудях так шалено б’ється
Тільки б з розуму від щастя не зійти
Таке враження, що душа сміється

А на зустріч нам листя шлях устеля
А ми, вільні мов вітер, несемося в ніч
Залишаються позаду село і ліс і поля
І зорі над нами сяють, мов тисячі свіч

Прохолодного вітру я не відчуваю
Обняти сильніше найбільше бажаю
Що з цим робити просто не уявляю
В цих щасливих секундах утопаю

Тільки б цей вечір тягнувся вічно!
Тільки б ти ніколи нікуди не пішов
Як почався він чудово і не звично
Так чарівно й казково пройшов


Тебе любила я як вітер небо,
в огні сумнівів і образ...
Нащо ж закоханого з себе
ти удавав у кожен раз?

Тебе любила я як вітер рожу
в солодкій тузі, у журбі...
Але нещирості не можу
простити навіть і тобі.

Ти не любив у час останній
який же біль, який же біль!
Та за ілюзію кохання
навіки вдячна я тобі.


Кохання

Кохання... А що таке кохання?
Хіба знайдеться той, хто пояснить?
Хтось скаже, що це радість,
Хтось страждання...
А я скажу, що це є вічне одкровення,
Що це є щастя і єднання двох життів.

Кохання, це не просто почуття
Що зігріває душу й тіло
Це ніби вітер, який був, а вже нема
Це ніби зірка, що світила, та не світить.

Але хіба оце таке кохання?
Що ніби дощ пройде, лишивши тільки слід!
Та ні, кохання зовсім інше
Воно приходить і уже не йде.

Хтось скаже, що проходить
Ні, не правда
Бо, що проходить,то не є кохання
Це лише потяг, пристрасть чи порив...

А справжнє почуття живе у серці
І посиляється у ньому назавжди
І вже ніщо не зможе це змінити
Бо, коли я помру, помре й воно.

В моєму серці вже живе кохання
До тебе найрідніший у житті
Ти мій коханий, мій ти ангел хоронитель
Моя, ти чиста крапелька роси.

Моє ти, сонце, що щодня сіяє
Моє ти, небо чисте і безкрає
Для мене, ти усе у цьому світі
І вже ніхто й ніщо, не зможе це змінити.